Про проект

Погратися з історією під ювілей

12 січня 2016 15:21 - 1576.com.ua – Олег Магдич

Переяславська Рада та договір 1654 року за декілька століть мали різноманітні трактування, які часто залежали від політичних обставин, ідеологічних вподобань та владних ідей. Не стала винятком і радянська ідеологія.

Радянська влада довго не могла сформулювати своє відношення до Переяславської Ради. Оцінки змінювалися від негативної до абсолютно позитивної. Так один з засновників марксистського напряму в історіографії Матвій Яворський підкреслював, що тоді Переяславська угода, за якою відбувся, зокрема, перехід України під "опіку" московського царя, була для українців гіршим варіантом розвитку подій.

Матвій Яворський. Фото: uk.wikipedia.org

 

Існувала в 20–30-ті pоки минулого століття ще й така думка: приєднання України до Росії було для українського народу таким же лихом, як і перебування під владою Польщі. Перше видання "Большой Советской Энциклопедии" яка вийшла в 1935 році, характеризувало Богдана Хмельницького як "зрадника і першого ворога" національно-визвольного руху України.

Радянські історики переважно оцінювали договір 1654 року як "союз українських феодалів з російськими, який, по суті, юридично оформив початок колоніального панування Росії над Україною". Водночас з'явилася й нова точка зору. Так, у постанові журі урядової комісії під час конкурсу на кращий підручник з історії СРСР критикувалося негативне ставлення авторів підручників до факту приєднання України до Росії в XVII столітті.

Обкладинка видання "Нарисів з Історії України". 1941 рік. Фото: uk.wikipedia.org

 

В ній, зокрема, йшлося про те, що перед Україною стояла тоді альтернатива: "або бути поглинутою панською Польщею і султансь­кою Туреччиною, або перейти під владу Росії". На думку комісії, автори не бачили, що дру­га перспектива була все ж найменшим злом. Тому в кінці 30-х років укріпилась теорія "найменшого зла", і в саме такому дусі була написана "Історія Української РСР" 1940 року.

Змінилася оцінка Богдана Хмельницького. Починаючи з 1938 pоку, гетьман звеличується як "борець за об'єднання" України з Росією. Втім, після впровадження формули "найменшого зла", офіційним терміном для визначення входження України до складу Московської держави, стає термін "приєднання".

Проте у післявоєнний час така точка зору уже не задовільняла владу. В офіційний ідеології різко посилився російський національний акцент у трактуванні історії СРСР. 29 серпня 1947 року було прийнято постанову ЦК КП(б)У "Про політичні помилки та незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР", в якій було піддано критиці працю 1940 року та її авторів – Костя Гуслистого та Миколу Петровського.

Кость Гуслистий. Фото: esu.com.ua

 

Їх критикували за те, що вони "замість того, щоб розглядати історію України в тісному зв'язку з історією російського, білоруського та інших народів Радянського Союзу, йдуть шляхом українських націоналістів, розглядаючи історію України ізольовано від історії інших народів".

Ось так і почала формуватись нова концепція бачення подій 1654 року. Відтепер основна увага стала приділятись "величезному прогресивному значенні возз'єднання України з Росією для дальшого політичного, економічного і культурного розвитку українського та російського на­родів".

Нова концепція договору 1654 року мала твердити, що він і був головним завданням повстання 1648 року. Фото: http://medvedsumy.com/

 

В новому двотомному виданні "Історія Української РСР" 1953 pоку уже було "правильне трактування" договору 1654 року: ніби він був "величезної ваги історичним актом, підготов­леним усім ходом історичного розвитку двох народів".

До 1954 року в Україні і Росії факт "возз'єднання України з Росією" ніколи не набував помпезного святкування. За весь час існу­вання радянської влади в Україні ця дата не відзначалася жодного ра­зу, хоча спроби відзначити цю подію були. Так, в січні 1944 pоку Mикита Хру­щов звернувся до Сталіна з листом, в якому просив дозволу прове­сти святкування 290-річчя. Однак у зв'язку з військовим часом йому було відмовлено.

Так формувалися засади "нової" концепції історичного розвитку України й українсько-російських взаємин. Остаточне формулювання знайшла вона в "Тезах ЦК КПРС про 300-річчя возз'єднання України з Росією (1654–1954 pp.)", схвалених ЦК КПРС у 1954 році. Суть її фак­тично зводилася до кількох основних положень.

Видання "Тез ЦК КПРС". 1954 рік. Фото: www.libex.ru

 

"Російський, україн­ський і білоруський народи походять від єдиного кореня – давньору­ської народності, яка створила давньоруську державу – Київську Русь"; "борючись за національне визволення, український народ пра­гнув до возз'єднання з російським народом", його опорою в цій боро­тьбі стала Російська централізована держава і старший брат – вели­кий російський народ; "Переяславська рада – акт, що возз'єднав Україну з Росією і це "мало величезне прогресивне значення для дальшого політичного, економічного і культурного розвитку україн­ського і російського народів"; в результаті їх спільної революційної боротьби була створена Українська Радянська Соціалістична Респуб­ліка – "дійсно вільна, суверенна національна держава..."

Картина Михайла Хмелька "Переяславська рада". Фото: uk.wikipedia.org

 

В тезах ЦК КПРС повторювались ідеологічні штампи попередніх десятиліть (УНР та Українську Державу 1917–1920 pоків названо "контрреволюцією", а Грушевський, Винниченко та Петлюра фігурували як "платні агенти іноземного імперіалізму"). Знову було здійснено чергове переписування історії в угоду правлячій ідеології. Проте історія така пані, яка не любить такого втручання. Терпить, проте не любить. Найгірше однак те, що таке втручання часто завершується кривавими сторінками.

Олег Магдич, 1576.com.ua

Обкладинка статті – Картина Михайла Хмелька "Переяславська рада". Фото: uk.wikipedia.org