Про проект

Як зберегти незалежність країни: польський досвід

5 грудня 2015 12:32 - 1576.com.ua – Олег Магдич

У листопаді 1918 року було проголошено незалежність Польщі. Проголосити мало – потрібно ще й втримати від загибелі молоду державу. Перед керівником Юзефом Пілсудським стояло багато складних завдань. Не існувало чітких кордонів, не було системи управління, потрібно формувати армію. Проте йому вдалось успішно вирішити ці завдання та зберегти нову країну.

Національна консолідація

Пілсудькому, перш за все, було необхідно консолідувати польське суспільство. Для цього він пішов на контакти з людьми, які ненавиділи його усіма фібрами душі. Та і Юзеф ненавидів їх не менше. Це Роман Дмовський, Євстафій Сапега та Юзеф Галлєр. Мало того, що ці політики представляли різні політичні сили – під час війни вони ще й були по різні боки фронту. Дмовський був переконаним прихильником Антанти, Сапега був на боці Центральних держав, а генерал Юзеф Галер взагалі у Перші світовій примудрився воювати за обидві сторони конфлікту.

 Перший польський уряд. Листопад 1918 року. Фото: pl.wikipedia.org

 

Навіть незважаючи не невдалу спробу військового перевороту, Юзеф заявив, що варто забути усі суперечності для втримання незалежної Польщі. 26 листопада Пілсудський видав указ про проведення виборів до Установчого Сейму. Також уряд оперативно приймає важливі соціальні рішення – встановлюється 8-годинний робочий день, впроваджуються демократичні свободи слова, друку, зборів, створено соціальні інспекції та соціальне страхування на час хвороби. Вибори проголошувалися загальними, безпосередніми, таємними, рівними і пропорційними.

Юзеф Пілсудський та Ян Падеревський. Січень 1919 року. Фото: pl.wikipedia.org

 

Право голосу отримали всі громадяни Польщі, які досягли 21 року. Оголошуючи “соціалістичну програму”, уряд відмовився від революційних методів, хоча деякі соратники Пілсудського по партії закликали його "почати впроваджувати соціалізм". Однак Юзеф розумів, що не це зараз потрібне для країни. Та й з роками він розчаровувався в лівих ідеях.

Особисто я ніколи не хотів би належати ні до правих, ні до лівих. Не прагнув бути членом жодної з партій, не схвалював панування партій над Польщею.

 26 січня 1919 року було обрано Установчий Сейм, а вже 20 лютого Сейм надав Пілсудському посаду "Керівника держави" з надзвичайними повноваженнями. Одразу розпочалось впровадження аграрної реформи, яка була надважливою для Польщі. Звісно, тут існували різні точки зору, але сам факт, що влада пішла на її проведення говорить про рішучість уряду – на таку реформу , окрім більшовиків, на теренах колишньої Російської імперії майже ніхто не зважився.

Агітаційний плакат з закликом до захисту Батьківщини. 1920 рік. Фото: pl.wikipedia.org

 

Та й новий особистий імідж Пілсудського сприяв популярності нової влади – лідера, що не один рік свідомо носив на людях скромну сіру військову шинелю без знаків, загальноармійський військовий кашкет "мацеювку", популярну серед солдат, охоче їздив у потягах другого класу, був дуже скромним у побуті. Все це можна було б назвати "популізмом", коли б не два "але". По-перше, Пілсудський завжди виконував свої обіцянки, а по-друге, він справді зневажав таку нікчемну мету, як особисте збагачення.

Військо Польське

Керівники держави від самого початку багато уваги приділяли розбудові війська, оскільки  непевна ситуація склалася по всьому периметру кордонів королівства. 80 % скромного бюджету молодої держави поглинало військо, яке швидко зросло з 30 до 200 тис. осіб. До нього було скеровано тисячі добровольців, бійців Польських легіонів, членів бойових організацій партій, солдатів польських корпусів у Росії.  Однак бойовий досвід мали лише легіонери (яких налічувалось 15 тисяч) та демобілізовані вояки колишньої російської армії (20 тисяч.).  Для нової армії їх явно не вистачало .

 Солдати Війська Польського. 1920 рік. Фото: muzeum.pobiedziska.pl

 

Тому Юзеф звертається до усіх вояків-поляків, які воювали на західному фронті. Мовляв, забудемо поки про всі наші суперечності, бо тепер для нас головна ціль – зберегти державу. У квітні 1919 року розпочалося повернення на батьківщину добре озброєних і навчених вояків армії генерала Юзефа Галлєра, яка налічувала понад 80 тис. вояків. Через рік  Військо Польське досягло 600 тис. осіб.

Польська артилерія у битві під Новогрудком. 1920 рік. Фото:phw.org.pl

 

Формування польської армії відбувається у складній політичній ситуації. Труднощі переважно були пов'язані з фінансовими, матеріальними та організаційними питання. Уряд оголошує про мобілізацію. Розпочинається формування системи постачання та господарського забезпечення. Формується вище військове командування та Генеральний штаб.  було видано указ про створення військового міністерства.

 Важливо, що одразу між Генштабом та міністерством були чітко розподілені обов'язки – керівництвом бойовими операціями займається штаб, а міністерство займається постачанням та матеріально-технічними питаннями. Були створені загальні інспекції: піхоти, артилерії: зв'язку залізничних військ, інженерних відділів, прикордонної охорони та авіації.

Разом з тим вводиться покарання для дезертирів. Пілсудський домовився з Францією та Британією про масштабне постачання озброєння та військової техніки. Вже навесні 1919 року до Польщі надходять перші партії танків та авіації. До Варшави прибувають військові радники, які допомагають польському командуванню у формуванні нової армії. І це дає результат – польська армія перетворилась на найсильнішу в Центрально-Східній Європі. Завдяки цьому уряду вдалось зберегти молоду країну.

Французькі танки Рено на службі у польській армії. 1920 рік. Фото: pibwl.republika.pl

 

Як перехитрити великі держави

На Різдво 1918 року у Варшаві ходив жарт: "Яка країна найбільша в Європі? – Польща. Бо вона не має кордонів ні на Сході, ні на Заході, ні на Півночі". В кожному жарті є частка правди. Щойно виникнувши, польська держава одразу ж вв’язалася в цілу низку збройних конфліктів. Антанта визнала незалежну Польщу, однак лише сам факт її самостійності. Кордони залишались невизначеними. Також важливим був ще один факт – Антанта мала свої плани щодо Польщі. Нова держава мала стати фопостом проти більшовизму та допомогти "білим" перемогти у громадянській війні. На Парижській мирній конференції Польщі дали гарантії щодозахідних кордонів, а от про Схід питання залишалось відкритим. Все залежало від подій в Росії.

Палац Бельведер у Варшаві – резиденція глави держави. Фото: pl.wikipedia.org

 

А над червоною Москвою нависла страшна загроза – наступ Добровольчої армії Денікіна. Польські ж війська, які через півроку самотужки на рівних боролися із Червоною Армією, безчинно спостерігали за вирішальною сутичкою з Білорусі й Волині. І як не просили, молили, наказували, погрожували керівники країн Антанти (безвільною маріонеткою яких за твердженнями комуністичної пропаганди нібито був Пілсудський), польські "жолнєжи" з місця не зрушили.

Пілсудський пізніше відверто писав, що у випадку перемоги білогвардійців і реставрації царської імперії, не могло бути й мови про вільну Україну, Балтію. Та й Польща могла в ліпшому випадку розраховувати бути змушеною до якоїсь "федерації" з Росією. Тому для нього більшовики, які відкрито заявили про визання незалежності Польщі було меншим злом. Відтак маршал почекав, доки денікінців буде розгромлено, і... виступив у похід сам. Здавалось Антанта забере свою підтримку від Польщі, але "керівник держави" зумів переконати союзників,  що саме так буде правильно. У них уже просто не залишалось вибору.

Симон Петлюра поряд з польським генералом Антонієм Лісовським після укладення польсько-українського договороу про військовий союз. Квітень 1920 року. Фото: uk.wikipedia.org

 

У цей період було все і блискучі перемоги і серйозні прорахунки (як наприклад недооцінка військової ситуації після зайняття Києва у травні 1920, що призвело до контрнаступу більшовиків та ледве не поставила Польщу на грань виживання) і спроба допомогти утворити незалежну Україну (союз з УНР у 1920 році) і війна з ЗУНР в Галичині, і хитрий дипломатичний хід з захоплення у Литви Вільна. Однак Пілсудський досягнув головної мети– йому вдалось втримати незалежність Польщі, яка чекала на це понад півтора століття.

Обкладинка – фото з сайту: m.vivalavita.pl

 

Олег Магдич, 1576.com.ua