Про проект

Головна жінка у Королівстві Швеція

6 листопада 2017 11:58 - 1576 - Марія Ткаченко

14 листопада 1907-го, 100 років тому, народилась Астрід Анна Емілія Еріксон (у шлюбі Лінгрен) – жінка, яка назавжди змінила уявлення про світ казок для дітей.

Сама Астрід неодноразово жартувала, яке, до слова, пройшло у містечку Вімербю, що її дитинство було світом "коней та кабріолетів", де на тлі ідилічної природи та взаємної любові до живого все чіткіше проглядало обличчя іншої – механізованої та холодної – епохи.

Майбутня письменниця рано залишить батьківській дім та переїде до Стокгольму. Невідомо, чи Астрід вже тоді бачила себе літератором, але першими її кроками в дорослому житті були робота секретаркою та закінчення курсів стенографісток.

Саме в цей час у Лінгрен народжується син Ланс, якого вона залишає у дитячому будинку. Це вперше вона голосно проголошує свою незалежність (сама, практично дитина, без чоловіка, в чужому для себе місті-столиці) та випрацьовує власний голос.

Крім того, саме тому мотив сирітства та беззахисності дітей у великому світі, позбавленому любові найближчих людей, неодноразово виникатиме у її творчості (найніжніше це проявиться у "Міо, мій Міо").

Згодом Астрід виходить заміж за чоловіка, старшого за неї, народжує доньку, забирає сина з прийм та вирішує стати зразковою матір’ю сімейства. Злам стилю її життя можна легко простежити за світлинами: Астрід до заміжжя – струнка жінка в чоловічих коротких штанях та з короткою стрижкою, з диким азартом до гри та боротьби, та фру Лінгрен у сукнях та з вигадливими жіночими зачісками.

Ще в ті роки родина переїде у квартирку на вулиці Далагатан, 46 – адресу, яка згодом стане відомою світу як місце прописки Карлсона, що живе на даху, та Малюка.

До слова, шведи з любов’ю та фантазією поставились до збереження та культивування як самої Астрід Лінгрен, так і її героїв: практично у всіх місцях, причетних до життя та творчого шляху письменниці сьогодні можна знайти меморіальні парки та музеї. Вулиця  Далагатан, 46 – місце паломництва вдячних читачів та меморіальний музей in progress, рідне Вімербю створило у себе цілий дитячий розважальний парк у мініатюрі, в якому відвідувачі можуть прогулятися вуличками казкового світу авторки та зустріти макети героїв. Також уваги заслуговує парк острова Югорден, в якому раніше часто гуляла казкарка, – місце, де відвідувачі можуть "прожити" певні моменти з художнього світу письменниці.

Музей Астрід Ліндгрен у Стокгольмі

Через деякий час Астрід на прохання своєї хворої доньки вигадує їй історійку про Пеппі Довгупанчоху. Героїня виявилася настільки цікавою та неординарною, що переросла в цілу низку оповідань. Згодом Астрід надішле рукопис до видавництва та отримає відмову, яка, втім, зовсім не забере в неї впевненості у власній художній майстерності. Насправді факт відмови від такої чудової казки не викликає великого подиву: стиль розповіді, прописування героїв та їхні вчинки, слова значно відрізнялися від загальної "канонічної" моди писання книжок для дітей, які були повні дидактизму та моралізаторства.

За словами письменниці, всі її художні світи будувалися на новій для того часу думці, що дитину не треба муштрувати та принижувати, виламувати, а насправді треба йти від її бажань. Можливо, саме тому всі її герої так легко захоплюють увагу дітей.

Згодом видавництво "Рабен та Шегрен" вирішує надрукувати історію пригод Пеппі Довгапанчоха, а сама Астрід знаходить собі місце роботи коли секретаркою, коли редакторкою, коли журналісткою у них. 

Далі герої Лінгрен один за одним побачили світ. Їх активно перекладали іноземними мовами (нині слова її героїв звучать у сімдесяти шести мовах світу), ставили на сцені (прецедентом була вистава "Карлсон, що живе на даху" на сцені Королівського драматичного театру) та кінострічок (особливу популярність ці екранізації мають у Швеції та інших країнах Скандинавії, загальна їхня сума налічує близько вісімнадцяти кінокартин).

Астрід ніколи не цуралась зайвого контакту з публікою та своїми власними текстами; отож деякий час вона начитували свої казки на центральному радіо, що й дало підстави стверджувати, що письменниця виростила декілька поколінь шведів у прямому сенсі цього слова.

До того ж, існують касети та диски з авторською начиткою. Відомо, що Лінгрен надавала перевагу стриманому способу життя та багато допомагала іншим. Уваги заслуговує легенда про те, що її "казка" для дорослих в одній із головних шведських газет допомогла програти шведській партії соціал-демократів (членом якої, до речі, була сама письменниця  до кінця свого життя) на чергових виборах: податкові реформи, які ця партія поступово реалізовувала (а вона вже тривалий час мала більшість у парламенті), призвели до того, що одного разу Астрід мусила сплатити податок у розмірі 102% від усього свого прибутку, факт чого й став основою для "казки".

Насправді більшість тем та героїв, які поставали з-під пера письменниці боролись проти усталених кліше та рамок: літературний герой Кале Блюмквіст виникає на противагу засиллю трилерів з великою кількістю насилля, які були такі популярні в ті часи, Пеппі постає проти необхідності дорослішати, Карлсон бореться проти занедбаності та недолюбленості батьками Малюка, сама Лінгрен атакує центральні газети та журнали Швеції з "казками" проти грубого поводження з тваринами і т.д.

За своє життя Астрід Лінгрен здобула практично всі літературні премії своєї батьківщини та велику кількість закордонних нагород (її навіть посмертно було висунуто на здобуття Нобелівської премії). На її честь названо одну із сучасних літературних премій, а  шведи скоро використовуватимуть банкноти із портретом письменниці.

Нині українською перекладено більшість найкращих творів письменниці. Однією з найперших до перекладу казок шведки взялась Ольга Сенюк, завдяки якій світ побачило 13 казок. Перекладачка вела довге листування з Астрід та, в решті-решт, 1993-го мала нагоду особисто познайомитись з авторкою. На цій зустрічі письменниця пообіцяла вивчити українську мову.

Астрід Лінгрен померла у віці дев’яносто чотирьох років 2002 року у квартирі за адресою Далагатан, 46.