Про проект

Яблонська: У погоні за оригінальністю вже давно немає мистецтва

11 лютого 2016 14:28 - 1576.com.ua

В цей день народилась видатна українська художниця Тетяна Яблонська. 1576.com.ua публікує головні роботи художниці з фрагментами її інтерв'ю.

Тетяна Яблонська  народний художник СРСР і України, дійсний член Академії мистецтв СРСР і України, професор, Герой України, лауреат трьох Державних премій СРСР, двох медалей Академії мистецтв СРСР, Національної премії України ім. Т.Шевченка. Персональні виставки Тетяни Яблонської проходили в десятках міст СРСР і світу. Її картини є у Державній Третьяковській галереї (Москва), Державному російському музеї (Санкт-Петербург), Національному художньому музеї України (Київ), у багатьох інших музеях та приватних колекціях.

Вчителем Тетяни Яблонської був Федір Кричевський. Вона стала продовжувачем його традицій. Сільська тема в творчості Тетяни Нилівни – найглибша. Загалом, творчість художниці дуже різноманітна, але головне, що характерне для її мистецтва, – зображення людини з усіма її радощами та горем, труднощами та перемогами. Її твори позначені різною “світосилою” – то відкрита кольорова гама, співзвучна красі ярмаркових сценок, розписних іграшок, що надихали Піросманашвілі та Кончаловського, Шагала та Машкова; то ніжна гама близьких тонів. Творчий метод Тетяни Яблонської розвивався від оповідної, детальної манери живопису (“Хліб”) до глибокої, усвідомленої простоти композицій, ретельної розробки кольору в картині. Ключові живописні полотна художниці  – "Перед стартом", "Хліб", "Весна", "Льон", "Ранок". 

 Тетяна Яблонська. Автопортрет. 1946 

 

"До війни, під час навчання в інституті, я багато і серйозно працювала над живописом. Саме над живописом. Починала по-справжньому розуміти значення тону й цілісність живої живописної поверхні, матеріальність кольору й передачу кольорово-повітряного середовища."

Тетяна Яблонська. "Перед стартом". 1944

 

"Картину "Перед стартом" зняли з підрамника, і вона довго валялася в підвалах Музею українського мистецтва. Замість премії вона отримала якісь лайливі епітети. Я вже точно забула. Якісь рецидиви формалізму, імпресіонізму тощо. Смішно, але факт. І всі мої інші картинки, і етюди – теж. "Хоча й талановито, але..." І всюди ці "але"".

Тетяна Яблонська. "Хліб". 1949

 

"Картину "Хліб" я писала з цілковитою віддачею, із серцем, повним любові до цих жінок, до зерна, до сонця. Я тоді твердо вірила в те, що імпресіонізм згубний, що він тягне художника до поверхового фіксування вражень, що він заважає вирішувати великі творчі завдання."

  Тетяна Яблонська. "Весна". 1950

 

"Весна" –  вже падіння в усьому. Це вже найчистіший фотографізм, натуралізм і повна пасивність. І  теж премія! Ну як не повірити, коли тебе так хвалять? Ну як тут не забути про "кольори і валери"? У Вороніна з похвал закрутилась голова. У той час багато було написано усіляких дитячих сюсюкаючих картинок. І усе здавалося добре, "художньо".

 Тетяна Яблонська. "Колиска". 1968
 

"Деякі для мене дорогі й тепер. Це ті, у яких було в основі живе почуття  "Вдови", "Віконце", "Чайна", "Літо". Деякі ж із них створювалися штучно, за програмою і зовсім не мають теплого живого почуття. Вони огидно застилізовані та позбавлені смаку. Мені тоді здавалося: що яскравіше  то краще. Яскравості звичайних олійних фарб мені не вистачало. Як я раділа, діставши з друкарні рожеву фарбу неймовірної інтенсивності – родомин!"

 Тетяна Яблонська. "Тютюнець на вікні". 1945

 

"Порівняно з високим, щирим і чистим мистецтвом П’єро делла Франческа, Мазаччо, Гоццолі, Гірландайо, Мантеньї наші пошуки здалися мені самозакоханим кривлянням. Усе західне мистецтво, із яким я тоді познайомилася у Венеції на бієнале, здалося якимось маренням. Аби оригінально, аби виділитися, довести, що ти талановитіший, кмітливіший за інших. Шокувати, епатувати. Навіщо? У вихорі "ізмів", що змінюються, швидкоплинно блиснути своїм "я"?"

 Тетяна Яблонська. "Вечір. Стара Флоренція". 1973

 

"У погоні за оригінальністю вже давно немає мистецтва. Заперечується все. Невже мистецтво справді не потрібне? Усе тлін, усе розкладання? Порожнеча й навіть щось  по той бік порожнечі? Усе  безглуздя. Абсурд. Невже це так? Все-таки хочеться вірити, як вірив Сент-Екзюпері, у необхідність для людей чогось духовно високого. Інакше людина, за його словами, перетвориться на цивілізованого дикуна. Хочеться вірити в те, що мистецтво потрібно людям. Інакше в ньому немає сенсу працювати."

Тетяна Яблонська. "Юність". 1969
 

На заставці – фрагмент картини Яблонської "Вечір. Стара Флоренція"