Про проект

Анатолій Криволап: Мистецтво – цілковитий егоїзм

11 вересня 2015 10:15 - 1576.ua

Анатолій Криволап – один з учасників арт-групи "Живописний заповідник", на початку 1990-х визначили своїм головним завданням звільнення площини картини від усіх ознак реального життя.

З тих пір Криволап досліджує можливості кольору і силу його дії на наше сприйняття: розкладає живопис на кольори і збирає назад, як конструктор. Віддає перевагу горизонтальній композиції й вибуховій манері письма. Його яскраві і соковиті, насичені ландшафти стали прикладом "нового українського пейзажу", який грунтується на сучасному сприйнятті знаків і символів, але зберігає дух традиційного пейзажу.

Анатолій Криволап Фото: www.capital.ua

Один із найуспішніших українських митців – про бачення світу крізь колір, відчай творчого процесу та пейзаж як особистий емоційний простір:

Фортуна

Навіть якщо вдача на твоєму боці, постійна повинна йти робота. Всередині завжди мають йти бої.

Надважливим є перший крок, заявка – хто ти і що ти хочеш сказати. Потім важливо утримувать рух і не спадать. А згодом вже час випробує твої роботи.


“Живописний заповідник”

“Живописний заповідник” склався тому, що зійшлись п’ять радикальних поглядів: “чорний” – Гейко, “сірий” – Животков, абсолютно “розмитий” – Кривенко, я, якийсь максимально “радикальний”, і Сільваші, який рухався від сірого через усі барви до чорного – і назад. Саме Сільваші акумулював нас усіх.

Фактично ми лише два роки існували як об’єднання. Було декілька виставок, де ми були представлені як однодумці. Гадаю, це була якась містична форма існування групи, яку створили художники з власною манерою, позиціями. Все що нас зближувало – це виключно колір: колір як мета і колір як засіб.


Колір

Одночасно існують мінлива мода і класичні жанри: опера, музика, живопис, скульптура. Колористів посеред художників – одиниці. Навіть не кожному поколінню даруються люди із тонким відчуттям барв. Взяти того ж Миколу Глущенка – не було йому рівного колориста в Україні. Він і, мабуть, Адальберт Ерделі на Закарпатті. За ними – пауза.

Творчість

Я вважаю, що мистецтво – цілковитий егоїзм: мене абсолютно не бентежить, що було до мене, що поруч і що буде потім. Мені цікаво із себе і в собі щось знаходити через колір. Я відкриваю таким чином свої можливості.

Думаю, що творчість – це самодослідження, самопізнання, твоя особиста лабораторія. Коли ти працюєш із фарбами в сумішах, ти відкриваєш в них щось настільки, наскільки вони відкривають тебе. І, я впевнений, це єдиний шлях, бо інше, як на мене, це щось ближче до клоунади: погратися в цинізм, у ліризм, у художника-філософа.


Важливо знати історію мистецтва і розуміти, що у тебе в руках. Якщо я пишу небо фіолетовим, а потім землю – червоним, а потім навпаки, то я, наприклад, знаю, чи робив вже так хтось до мене.

Потрібно мати оригінальну мову – без цього ти будеш у натовпі. Роботу повинні впізнавати із сотень інших безпомилково. А вже що ти зумієш сказати цією мовою – то інша справа.



Образ

Він створюється десь на підсвідомості. Далі потрібно вирахувати все, і це – майже комп’ютерна робота, відчути і проробити кожен міліметр. Згодом з’являється якась іскорка – ти її відловлюєш, збільшуєш, збільшуєш, допоки картина не набуде сили та наповненості. Якщо більше візьмеш – усе розвалиться, менше – теж не буде гармонії. Тобто ти із себе витягаєш ці нюанси, вони – виключно в тобі.


Пейзаж

Мене цікавить не пейзаж як такий, а простір, кольорово-емоційний простір. До цих пір я роблю принаймні десять варіантів промальовок. Малюю землю, небо, землю, потім – раз, один штрих – і все в одну мить змінюється, щось переломлюється всередині тебе. Тоді починається справжній творчий процес.

Пейзаж має пройти крізь тебе – малюєш те, що відчуваєш, коли бачиш захід сонця, чуєш, як бринить тиша, як змінюється світло.



Процес

Творче життя – це життя в самообмані, бо коли працюєш, у тебе в голові щось виникає – і ти занурюєшся у цей стан. Але між тим, що у твоїй уяві, і тим, що на полотні, – колосальна різниця. Ти її не бачиш – її бачать інші. Тому художнику, поки він пише картину, здається, що це просто фантастично і він повністю виклався. На наступний день або через місяць, або і через рік він розуміє: хіба це те, що я тоді бачив? Тому багато полотен я “відкладаю”, іноді – на дуже багато років.

Потрібно перевіряти і розуміти: чи ти ясно мислиш, чи ти в омані. І бути абсолютно об’єктивним стосовно себе.

Відчай

Кажуть, те, як працював Ван Гог, – подвиг. Але це не подвиг. Природа не дає тобі жодного вибору. Я двічі кидав цю справу, малювати, але від себе не втечеш.

Був момент, коли я пережив повну кризу. Я не виставлявся довго, не спілкувався з іншими художниками, всі давно забули, що я взагалі живий. Я так захопився власними експериментами, що забув про все, навіть про те, що мені вже 40 років і що я майже нічого не досяг. Тоді я розумів, що це мій останній шанс, аби відбутись, прорватись.



Звісно, є вдалий життєвий експеримент в мистецтві і є невдалий. І чи потрібно жертвувати заради мистецтва життям? Тоді я собі відповів, що – варто. І навіть якщо мій експеримент невдалий, я знаю, що чесно прожив своє життя і виклався на повну.


Художник

Це чуттєва субстанція. Це прояв генів, яким мільйони років.


Авантюра

Справа в тому, що я не хочу нікого ані шокувать, ані дивувать, ані ще щось. Мистецтво – це моя власна авантюра. Я роблю те, що мені цікаво. Але коли я виставляю власні роботи, я не хочу програвати найкращим. Це абсолютно егоїстична позиція, звісно.




Послідовники

Я написав, приміром, 80 червоних відтінків. За кожним – відтінки емоцій. Думав навіть написати книжку, аби наступні покоління не проходили увесь цей шлях, який я пройшов. А потім мене осінило: якщо я це все розкажу і напишу, то я залишу за собою цілий “хвіст” прямих послідовників.

Довкола полотна зажди існує певний гіпноз: він притягує, і потім важко з нього вирваться. Свого часу мені дуже подобався Глущенко, але я боявся до нього підійти – боявся, що потраплю в гіпноз його робіт і не виберусь із нього. А художники мають йти виключно своєю дорогою.