Про проект

Чому не варто боятися Маркіза де Сада

2 червня 2016 11:08 - 1576.com.ua – Настя Аболєшева

276 років тому у народився письменник, а перш за все філософ Маркіз де Сад. Ім'я письменника і лібертена XVIII століття асоціюють з екстремальним сексуальними вподобанням та жорстокістю. Проте де Сад це більше ніж "садизм" і розпуста, це цілий етап європейської культури. 1576.com.ua дізнається чому не варто боятися Маркіза та його творчості.

Головною філософією де Сада була ідея абсолютної свободи без обмежень моралі, релігії чи закону. "Вбийте мене або прийми таким, як є, бо я не змінюся", – написав 1783 року маркіз де Сад з в'язниці своїй дружині.

 
 Фото: uk.wikipedia.org

 

Головним принципом життя він вважав можливість досягнення найвищої особистої насолоди. Це така собі філософія загального егоїзму, коли кожен робить те, що йому приємно, а іншого закону, окрім власного задоволення немає. Та, якщо глянути ближче, ця мораль заснована на споконвічному факті абсолютного самотності.

 Вистава Віктюка "Маскарад Маркіза де Сада". http://morder-vladimir.livejournal.com/

 

За свої погляди та твори він провів у в'язниці та психіатричних лікарнях близько 32 років свого життя – з них 10 років відсидів у сумнозвісній паризькій тюрмі Бастилії. 

Англійський поет Алджернон Чарльз Суінберн в XIX сторіччі запевняв, що настане день, коли в кожному місті буде стояти пам'ятник маркізу. І, справді, ХХ століття реабілітувало репутацію Сада, заново відкрив твори письменника французький поет Гійом Аполлінер, який вважав, що "Сад – це найвільніший дух, що будь-коли жив на світі". Невдовзі Сад зайняв почесне місце в "пантеоні" сюрреалістів, про це свідчить зокрема "Уявний портрет маркіза де Сада", написаний Маном Реєм. 

  Уявний портрет маркіза де Сада.ru.wahooart.com.

 

До розуміння творчості Сада у ХХ столітті долучились такі автори, як Жорж Батай (робота "Література і зло", 1957), П'єр Клоссовскі ("Мій родич Сад", 1947), Моріс Бланшо ("Лотреамон і Сад", 1963). Серед режисерів до творчості Сада зверталися такі аси кінематографу як: Паоло Пазоліні, Луїс Бунюель, Філіп Кауфман та Інгмар Бергман.

Мішель Фуко, великий історик сексуальності, зауважив, що садизм – це не "практика давня, як Ерос", а "великий культурний факт, що з'явився якраз наприкінці XVIII сторіччя".

  Фільм "Сало або 120 днів Содому"

 

Період переоцінки творчості Сада збігся з поширенням ніцшеанських ідей у ​​Європі. Багато філософів вважають Сада предтечею ідей Ніцше і Фройда. Ідея вільної "надлюдини" Сада (яка чимось нагадує ідею природної людини Руссо) заворожувала увагу людей початку ХХ століття, людей, як ще не знали великих війн чи фашизму. Та після Другої Світової про де Сада не забули, а навпаки почали сприймати крізь призму пережитих трагедій. 

Також Де Сад перевернув з ніг на голову моральний імператив Канта, зобов'язуючий людину слідувати вищому закону. Подолання моральності, з погляду філософа, полягає в проходженні своїми самими темними і руйнівними пристрастям, навіть якщо це проходження через знищення життя іншої людини.

 Зліпок з черепа де Сада, зроблений 1820 року. http://www.bbc.com/

 

З погляду де Сада, жорстокі і мерзенні бажання – не відхилення, а базові, "тваринні" елементи людської природи. Окрім того, диктат раціональності й розуму, настільки шановані філософами Просвітництва, є лише побічним продуктом глибоко укорінених низинних бажань.

Благородство фальшиве. Жорстокість природна. Єдина мораль – це відсутність моралі, а порок – єдина чеснота.

Маркіза де Сада потрібно сприймати тільки з точки зору літературного хуліганства та струсу утверджених цінностей суспільства. Люди, які вважають його книги пропагандою насильства або порнографією, не розуміють іронії вільнодумця XVIII століття, часу в якому література була єдиноможливим способом стьобу над пуританством, незадоволенням верховенства Розуму чи бунту антигуманізма.

 Нащадок де Сада рекламує своє нове шампанське "Маркіз де Сад". http://www.bbc.com/

 

В романах де Сада ви не знайдете пристрасного та щирого смакування подробиць усіх видів збочень (тоді вже краще читати "50 відтінків"). Донасьєн Альфонс Франсуа де Сад на сторінках своїх творів нанизує факти та скурпульозно перераховує девіації, від сторінки до сторінки змінюючи тільки імена героїв та додаючи/віднімаючи органи, тварин, кількість учасників, костюми, декорації, а потім все повторюється по колу...

Така деталізація шокує (та не може бути, що це написано більше 200 років тому!? як таке можливо?! як йому таке в голову прийшло?!) лише перший десяток сторінок, а потім просто набридає. Бо коли зоофілія чи некрофілія згадується в сотий раз читачу хочеться перегорнути сторінку і прочитати нарешті якусь сюжетну новинку, але ж ні, на тобі знову: розбещення дітей, мастурбація та маньяки-священники.

kirgiakos.tumblr.com

 

Хоч Маркіз просидів значну частину життя у в'язниці, але філософ ніколи не був тим, про кого писав у своїх творах.

Для підтримання рівноваги природі потрібні і чесноти, і пороки. 

 

Минуло більше двохсот років, не один десяток митців створили фільми, книги чи вистави за творами де Сада, науковці та філософи розібрали Маркіза на цитати, але ми досі боїмося читати його твори та промовляти в голос його ім'я. Де Сад скрізь і він, як і раніше, лякає нас. 

А все тому що у філософії де Сада немає місця холодному та об'єктивному аналізу. Він витягає наші найпотаємніші тваринні інстинкти на світло та жбурляє їх нам прямісінько у обличчя. І підсвідомо, тілесно ми розуміємо, що здатні підкоритися цим інстинктам і це нас жахає. Правда жорстока та болюча. Сучасний світ у політичному, екологічному, економічному та і в моральному плані давно перестрибнув крайню межу, от тільки зізнаватись у цьому самим собі не дуже хочеться.

Обкладинка статті – кадр із фільму "Німфоманка" Ларса фон Трієра.
 
Читайте також наш матеріал про ще одного "колекціонера" насилля, французького поета 19 століття – Лотреамона.