Про проект

Поляк, який віддав Львів та Вільнюс

27 липня 2016 09:05 - 1576.com.ua – Олег Магдич

Якби у 1931 року молодому журналісту Єжи Гедройцю сказали, що він буде виступати за те, що Lwów має бути українським містом, а Wilno – литовським, то це виглядало щонайменше дивно. 1576.com.ua вирішив простежити життєвий шлях людини, на ідеях якої багато в чому побудована сучасна Польща.

Народився Єжи Ґедройць у знатній князівській родині, корені якої походять ще з середньовіччя. Його батько, Ігнацій Ґедройць був фармацевтом та володів власною аптекою у Мінську. Невдовзі родина переїхала до Варшави. Дитинство та юність припала на буремні роки – Польща відновила свою незалежність. На очах хлопця пройшли війни за Львів та Вільно, оборона Варшави від більшовиків у  1920 році та перехід його рідного Мінська до Радянського Союзу за Ризьким договором 1921 року.

У 1924 році Єжи завершує академічну гімназію імені Яна Замойського та стає студентом юридичного факультету Варшавського університету. Однак студентські роки позначились і активним політичними життям. У 1926 році після військового перевороту до влади повертається Юзеф Пілсудський, який проголошує політику "санації" – "оздоровлення суспільства".

Юзеф Пілсудський під час Травневого перевороту 1926 року. Єжи Гедройць активно підтримував переворот. Фото: pl.wikipedia.org


Ґедройць спочатку активно підтримав нову владу. Він перебував навіть на більш радикальних позиціях, оскільки був членом студентської корпорації "Patria", головним гаслом якої був девіз "Людина народилась не для себе, а для Батьківщини". Однак поступово Єжи відходить від активної участі у політичному житті.

Після завершення  навчання на юридичному факультеті, він продовжує вивчати історію у Варшавському університеті в 1930-31 роках, зокрема брав участь у семінарах професора Мирона Кордуби, присвячених історії України.

На цих заняттях він був єдиним поляком. Саме з цих семінарів він виніс знання про історію та культуру України, а також завдяки їм познайомився з багатьма людьми, які пізніше стали відомими українськими діячами.


У 1931 році Ґедройць стає редактором журналу "Бунт молодих". Видання відразу привернуло до себе увагу публікаціями на гострі теми. Головною аудиторією часопису стала молода інтелігенція. Навколо нього стали збиратись молоді талановиті польскі журналісти, але у 1937 році журнал змінює свою назву на "Політика", а автори змушені були перейти на риторику тогочасної офіційної владної ідеології.

У вересні 1939 року після початку війни, Єжи як працівник міністерства торгівлі евакуйовується до Румунії, де стає секретарем польського посла . Але невдовзі посольство припинило свою діяльність і він переїжджає до Чилі та починає працювати керівником бюро польського посольства. Однак там Ґедройць вирішив піти на фронт. Тому він відправляється  в Палестину та стає  солдатом Карпатського бригади.

Єжи Гедройць, Йозеф та Йозеф Зеліцькі на пляжі біля Тель-Авіва. 1943 рік. Фото з архіву Літературного інституту: http://culture.pl
Єжи Гедройць, Юзеф Чапський та Юзеф Зеліцькі на пляжі біля Тель-Авіва. 1943 рік. Фото з архіву Літературного інституту: http://culture.pl


Бригаду перекинули до Африки, де вона брала участь у боях у Єгипті та Лівії. Там і відбулось бойове хрещення Єжи, зокрема під час боїв біля Тобрука. Після об'єднання бригади з військами генерала Андерса, він почав працювати в Управлінні пропаганди та агітації 2-го корпусу Польської армії на Заході. Тут він зустрів багатьох своїх майбутніх колег у справі журналу"Культура". Певний час Єжи навчався у офіцерській школі, згодом стає працівником міністерства інформації польського еміграційного уряду.

11 лютого 1946 року з ініціативи Ґедройця було засновано Літературний інститут. Його основним завданням було ведення видавничої діяльності в культурній, науковій, літературній та громадській сферах, а також збирання доробку польського письменства. Інститут спочатку працював у Римі, куди Ґедройць запрошував своїх співпрацівників (зокрема Юзефа Чапського, Ґустава Герлінґа Ґрудзинського, подружжя Софію та Зиґмунда Гертців).

Єжи Гедройць та Юзеф Чапський під час Конгресу свободи культури. 1950 рік. Фото з архіву Літературного інституту: http://culture.pl

 

Невдовзі через рік Інститут починає видавати журнал "Культура", який став одним з основних польських видань еміграції. Номери цього журналу нелегально перевозились до Польщі. Ці випуски справляли величезний вплив на молодих польських інтелктуалів. Одним з таких інтелектуалів, яких "виховав" часопис "Культура" був Адам Міхнік.


З ініціативи і коштом Єжи Ґедройця у Бібліотеці "Культури" з’явилася друком антологія української літератури 1917–1933 років "Розстріляне відродження", що її на замовлення Ґедройця підготував Юрій Лавріненко. "Розстріляне відродження" як пропозиція назви книжки вперше прозвучала у листі Ґедройця до Лавріненка від 13 серпня 1958 року. З цього часу ця назва закріпилась за цим періодом в історії української літератури.

 Титульна сторінка антології "Розстріляне Відродження" Видання Літературного інсититуту. 1959 рік.


У 1952 році “Культура” вперше проголосила принцип непорушності повоєнних кордонів. За це Гедройця довгий час проклинала вся польська еміграція. Аякже, цей "дивак" запропонував святотатство для польської національної ідеї – заради примирення з сусідніми народами визнати Вільнюс литовським, а Львів українським містом.

Особливо критично до нього ставились ветерани Другої світової війни, зокрема бійці польських збройних сил на Заході, які складали значну частину польської еміграції середини ХХ століття. Тим більше, що Ґедройць був їхнім соратником –разом з ними воював на Близькому Сході та в Африці.

Наприкінці 1970-х років на питання про найважливіші його здобутки Ґєдройць на перше місце поставив видання книг, які стали в Польщі одним з чинників кристалізації національного, політичного і культурного опозиційного руху. На друге місце редактор поставив переконання польського суспільства у необхідності нормалізації відносин зі східними сусідами, навіть ціною відмови від Львова і Вільнюса.

На відміну від багатьох своїх колег , Гейдроць ніколи не дивився на Європу крізь рожеві окуляри.


Хоча він щиро прагнув свіпраці з західними країнами, однак розумів, що ніхто не буде домовлятись з  Польщєю, якщо вона буде "прохачем" у західному світі та вимагати якихось преференцій, наче жебрак. Це стосувалось і переконання ніби Захід прийде на допомогу Польщі у випадку військового конфлікту з Росії. Не покладав особливих надій Гедройць і на США.

Євроінтеграція – це чудово, але це дуже тривалий процес. У той самий час ми, власне, цій Європі непотрібні, ми є для неї, так би мовити, обтяжливим партнером, котрий маже викликати ускладнення з Росією.


80-ті роки стали надзвичайно складними для Ґєдройця. З одного боку, він бачив, що Польща починає свій шлях до свободи, незважаючи на військовий стан та репресії комуністичної влади, однак були сумніви, чи зможуть поляки остаточно вирватись з цього становища та почати будівництво демократичного суспільства. Чи не стануть їхні ідеї лише мріями та утопіями.

Єжи Гедройць. 1996 рік.Фото з архіву Літературного інституту: http://culture.pl


Кінець 80-х років показав, що поляки змогли вирватись на цей шлях, а наступне десятиліття довело реалістичність цих намірів. Тому сьогоднішня Польща може цілком слугувати зразком реалізації ідей Єжи Ґєдройця.

 Олег Магдич, 1576.com.ua
На обкладинці Юзеф Чапський та Єжи Гедройц (справа) в Берліні. 1950 рік. Фото: www.wojciechkarpinski.com