Про проект
В Дружковке открыли выставку, посвященную Василию Стусу Донецкий краеведческий музей может стать «музеем без стен» Первое арт-кафе в Доброполье В Костянтинівці працює виставка присвячена Василю Стусу Как модернизирують библиотеки Мариуполя Костянтинівка: Update міста Тичина і Жадан в одній виставі Как живет еврейская община Мариуполя Как меняеться Покровск Донецькі бійці УПА Квадрокоптери для музеїв Донбасу Як німецький театр розповідає про долі переселенців Як колядує Донбас Олена Стяжкіна про Донбас, мовне питання та сучасну Україну В Северодонецке открылся интерактивный музей, рассказывающий об успешных социальных проектах «Музей открыт на ремонт» — проект обновления музеев Славянска и Лисичанска: первые результаты У Сєвєродонецьку відкрилася фотовиставка про історію міст Донбасу Музей Луганска: создать, чтобы не забыть Нова збірка поетів з Донбасу Дмитро Стус про музеї на Донбасі, декомунізацію та сучасні культурні тенденції В Киеве откроется выставка донецкого художника, вдохновляемого Кастанедой Чим живе культурний Сєвєродонецьк Сергей Жадан в Дружковке Победы побеждённых Як шовковиця врятувала Слов'янськ Культура против войны Румунський арт-табір для дітей із зони АТО Маріуполь і «10 секунд», що його змінили Маріупольський портрет Стіва Джобса Шахтерские истории из Донбасса и Львовщины - что общего? Віртуальний музей Луганська The New Yorker о Жадане: неофициальный бард Донбасса, где все рушится Як оновлюється Словянський краєзнавчий музей Алевтина Кахидзе и "Профилактика оккупации" "Druzhkivka URBAN map" – нова форма спілкування з містянами Мурал-бум у Краматорську Мій Шевченко - Мій Світ: Валерія Таранова Druzhkivka Urban Fest 2016 Druzhkivka Urban Fest 2016: итоги и перспективы Арт-інсталяція "Городяни, які змогли" Майстер-клас з культури мови та Арт-лекції "Життя Василя Стуса як акт творчості" Перша Східноукраїнська книжкова толока Анна Бондаренко: Как в провинциальной библиотеке сделать HUB Заместителя посла королевства Бельгии в Украине очаровала Дружковка Дружківці відкрили нову іпостась Влади Литовченко Масляна в Дружківці Приходьте без запрошення: мистецькі осередки Донбасу LESYA HUB - рік разом Пісні Стуса, Висоцького і Окуджави в Дружківці Донбасс: границы и предел свободы Реальний та уявний Донбас "Новая Дружковка" - самый быстрый "велосипед" в будущее Вулиця Василя Стуса у Краматорську, меморіал Василя Стуса у Донецьку
Тарас Чухліб про козаків на Донбасі Оксана Міхєєва. Місто як поле символічних битв: випадок Донецька Як жив Донбас у кінці 20-х років Історія українських земель. Донбас Олена Стяжкіна про жінок України в повсякденній окупації 1941-1944 рр. на прикладі Донбасу. Олена Стяжкіна "Міщанка" та "бєздуховний обиватєль": ґендерні аспекти радянської повсякденності" Наталя Кривда та Михайло Фельдман про історичні міфи про Донбас Геннадій Єфіменко: Український Донбас: територія і кордони Геннадий Ефименко о формировании територии Донбаса Ирина Склокина об индустриальном наследии и порождениях советскости Віталій Скипальский про Донбас під час Акту Злуки Минуле у змінних кордонах: як писати історію після конфлікту Оксана Міхєєва Пам’ятник і публічний простір міста (випадок Донецька) Дмитро Снегирьов про історію шахтарських страйків на Донбасі Володимир Семистяга про міфи довкола "Молодої гвардії" Гироаки Куромия о Донбасе в советский период Гіроакі Куромія (лекції) Геннадій Єфіменко: Межі Українського Донбасу Олена Стяжкіна: Автобіографія як самоідентифікація мешканців Донбасу у 20-30 ті роки Володимир Куліков про міста-корпорації Донбасу Кирило Ткаченко про шахтарські страйки 1989-1993 років Андрій Любка та Тарас Лютий про Дикий степ, ментальні, історичні та культурні кордони Історія голосами шахтарів Презентація книги Тіма Джуда In Wartime: Stories from Ukraine Життя для шахти: міста Донбасу 1950-80-их років Сергій Єкельчик про Донбас між війною та революцією Марта Студенна-Скруква про гірничу культуру Донбасу та Сілезії Станіслав Федорчук про трудову еміграцію з Польщі на Донбас у перші роки Другої світової війни. Европейцы и индустриализация Донбасса Наталя Каплун про поселення сербів на Донбасі Віктор Скальський про боротьбу за владу у Луганську у 1917 році Олена Снігова: Постіндустріальна економіка старопромислових регіонів Оксана Міхеєва про декомунізацію Донбасу Оксана Міхеєва про формування ідентичності на Донбасі Павло Подобєд про донбасців в армії УНР
Папакін Г. В. Донбас на "чорній дошці": 1932–1933 Абліцов В. Донбас: європейська Україна чи азійське дикопілля Пиріг Р. Я. Донбас у складі Української гетьманської держави (травень–листопад 1918 року) Донік О. М. З історії індустріального освоєння Донбасу (ХІХ – початок ХХ ст.) Чухлиб Т. Мечом и оралом. Донбасс - древняя земля Украины Схід і Південь України час простір соціум Исторический очерк Луганского литейного завода Лисенко К.И. О возможности водворения содового производства на юге России Нові сторінки історії Донбасу Усачук А.Н. Поиски Старопетровского чугунолитейного завода — первый опыт археологического изучения индустриального объекта в Донбассе Міхеєва О.К. Кримінальна злочинність і боротьба з нею в Донбасі(1919-1929) Пірко В. О., Литвиновська М.В. Соляні промисли Донеччини в XVII - XVIII ст. Подкур Р. Ю. «Великий терор» 1937–1938 рр. на Донбасі Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу Юз та Юзівка Фридгут Т. Політика та революція в Донбасі Ніколаєць Ю. О. Поселенська структура населення Донбасу Wynn Ch. Workers, strikes, and pogromsThe Donbass-Dnepr bend in late imperial Russia 1870-1905 Головко В. Олигархи из города роз. Становление и развитие крупного капитала Донбасса (1991–2014 гг.) Альманах Кальміюс Копыл А.Г. Из истории храмов Бахмута Саєнко І.В. Минуле українського козацтва на Луганщині Подов В.И. Славяносербия: Очерки из истории заселения Донбасса в 18 в. Документы Гірництво й підземні споруди в Україні та Польщі (нариси з історії) Полонська-Василенко Н.Д. Матеріали до історії гірничої промисловості Донбасу Дзюба І. Донецька рана України Пірко В. Заселення і господарське освоєння Степової України в XVI-XVIII ст Подов В.И. Легенды и были Донбасса Шевченко А.В. Основатели Горловки: Краеведческие очерки Фертнер Ф.Р. Донецкая каменноугольная промышленность Мевиус, Аполлон Федорович. Будущность горнозаводского промысла на Юге России Антонов Н.Н. Донецкий бассейн и его промышленность (1922) Арский Р. Донецкий бассейн Подов В. Открытие Донбасса: Исторический очерк. Документы Горлов П. История горно-заводского дела на территории Донецкого кряжа и вблизи Керчи (1696 - 1859 гг.) Святогірський альманах Бабенко В.А. Этнографический очерк народного быта Екатеринославского края Дадашов О.С., Татаринов С.Й. Витоки солевидобутку в Донбасі Ступки и голландская соляная шахта «Петр Великий». Строения и те, кто жил и работал там Pozdravljajoe. Russische wenskaarten rond 1910 Менделеев Д.И. Будущая сила, покоящаяся на берегах Донца. Мировое значение каменного угля и Донецкого бассейна Таскин Е.Н. Каменноугольная промышленность Донецкого бассейна: Условия ее развития и современное положение. 1896 Томилов К.Н. Описание земель войска Донского (Горный журнал 1849 Кн.06 июнь) Черная страна. Сборник об угле (1923) Татаринов С., Тутова О. Нариси історії самоврядування в Бахмуті і повіті у XVIII–XX століттях Заводы и рудники. Календарь-ежегодник «Приднепровье» (1914) Смолій В., Якубова Л. Донеччина і Луганщина: місце в модерному українському національному проекті. Колесник А.В. Средний палеолит Донбасса Татаринов С.Й., Тутова Н.О. Православ'я Бахмутського краю Лепявко С. Великий кордон Європи як фактор становленя козацтва Пірко В.О. Заселення Донеччини у XVI-XVIII ст. Весь Луганск в кармане. Адрес-календарь и справочная книга города и окрестностей на 1912 год Азовське намісництво: нереалізований проект Описи Степової України останньої чверті XVIII – початку XIX століття Донбас 1943–1950 років Відновлення промислової і транспортної інфраструктури Бацак Н.І. Культурно-освітній розвиток грецької громади Північного Приазов’я (ХУІІІ-ХІХ ст.) Подов В. І., Курило В. С. Історія Донбасу Білецька В. Шахтарські пісні Сухоруков В.Д. Историческое описание Земли Войска Донского Маленко, Людмила. Азовське козацьке військо (1828-1866) Лаврів П.І. Історія південно-східної України Татаринов С.Й. Федотов С.А. Етнічна історія північно-східної Донеччини (XVIII - початок ХХ ст.) Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939-1959 рр.) Дедов В.Н. Святогорское имение и его владельцы с конца XVIII до начала ХХ века Історія Горлівки у документах та матеріалах Задніпровський О.І. Хроніка голоду 1946 – 1947 років у Донбасі Донбас в етнополітичному вимірі Сусликов В. Є., Титаренко Д. М. Горлівка в період Великої Вітчизняної війни та перші повоєнні роки (1941–1950) Матеріали до опису округ УСРР Луганська округа Історико-містобудівні дослідження м. Горлівки Расовский Д.А. Половцы, торки, печенеги, берендеи Плетнёва С. А. Кочевники южнорусских степей в эпоху средневековья (IV—XIII века) Марочко B. I. Голодомор 1932–1933 років на Донбасі Плетнева С.А. Очерки хазарской археологии Расовский Д.А. Половцы, торки, печенеги, берендеи Кононов І.Ф. Етнос. Цінності. Комунікація (Донбас в етнокультурних координатах України) Голубовский П. В. Печенеги, торки и половцы до нашествия татар Гендерні дослідження. Донбаські студії Плетнева С.А.От кочевий к городам. Салтово-Маяцкая культура. Реабілітовані історією. Луганська область Флерова В.Е. Образы и сюжеты мифологии Хазарии Донецький Вісник Наукового Товариства ім.Шевченка. Серія Історія Плетнёва С. А. Половцы Філянський М. Короткий путівник Реабілітовані історією. Донецька область Махно Нестор. Спогади Степи Европы в эпоху средневековья (Труды по археологии) Брехуненко В. Козаки на степовому кордоні Європи Брехуненко В. Стосунки українського козацтва з Доном Яруцкий Л. Махно и махновцы Нікольський В.М. Підпілля ОУН(б) у Донбасі Гаркавец А. Codex Cumanicus: Половецкие молитвы, гимны и загадки XIII - XIV веков Куромія Гіроакі Зрозуміти Донбас Покровский П.А. Как живет донецкий шахтер Русов С. Донецкие углекопы Ковальчук В. ОУН в Центральній, Південній та Східній Україні 1941-1950-ті рр Голобуцький В. О. Запорізька Січ в останні часи свого існування. 1734–1775 Діяльність підпілля ОУН на Сході України Смолій В., Кульчицький С., Якубова Л. Донбас і Крим: місце в модерному національному проекті Донбас у 1917-1921 Калинина Т. Проблемы истории Хазарии (по данным восточных источников) Исторические и статистические описания станиц и городов Области Войска Донского Гарустович Г.Н., Иванов В.А. Огузы и печенеги в Евразийских степях Антология Печенеги ( История. География. Этнография) Описание рыболовецких селений и ватаг донских и запорожских казаков в Северном Приазовье 1768 г Сулин И. Материалы к истории заселения Миусскаго (ныне Таганрогскаго) округа Гаркави А. Я. Сказания еврейских писателей о хазарах и Хазарском царстве Лишин, А. Акты, относящиеся к истории Войска Донского Curta F., Kovalev. R. Other Europe in the Middle Ages. Avars, Bulgars, Khazars and Cumans Копыл А.Г. Бахмут, столица Новой Америки Флеров В.С. Города и замки Хазарского каганата. Археологическая реальность Минеральные богатства Донского края Жеребецкий П. И. Живое серебро Донбасса Толочко П.П. Кочевые народы степей и Киевская Русь Репин Н.А. Заводы Донецкого района (Образовательные прогулки по России 1894-1902) Половець В.М. Половці Археологія та давня архітектура Лівобережної України та суміжних територій Рагозин Е. И. Железо и уголь на Юге России (1895) Сурожский П. Край угля и железа Шандра В. С. Донеччина: Адміністративно-територіальний і відомчий поділ (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.) Фомин П.И. Металлопромышленность Украины Михеев В.К. Подонье в составе Хазарского каганата Лутугин Л.И. Донецкий каменноугольный бассейн как источник минерального топлива Очерк месторождений полезных ископаемых в Европейской части России и на Урале Колода В. В., Горбаненко С. А. Сельское хозяйство носителей салтовской культуры в лесостепной зоне Верменич Я. В. Донбас як порубіжний регіон: територіальний вимір Куромія, Гіроакі. Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870—1990-і роки Татаринов С.И., Федяев С.В., Федотов С.А. Археология Бахмутского края Історія міст і сіл Українській РСР: Донецьк, Луганськ Речь Н.Д. Борисяка о развитии горного промысла на юге России Кострица Ю.П. Жемчужина Донбасса Національна книга памяті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні. Луганська область Исторические и статистические заметки о Лисичанской штейгерской школе Хазары: миф и история Янжул І. Виробництво на Україні Культурні цінності Криму і Донбасу в умовах війни та окупації Кульчицький С., Якубова Л. Донеччина і Луганщина у ХVІІ–ХХІ ст. Чухліб Т. Донеччина та Луганщина - козацькі землі України (XVI - XVIII ст.) Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Донецька область Усенко П. Маріуполь. Грецьке забарвлення українського Надазов'я (кінець XVII - початок XX ст.) Шмаков И.А. Каменноугольная промышленность Новороссийского края.1869 Телегiн Д.Я. Днiпро-донецька культура Кримський А.Ю. Історія хазарів з найдавніших часів до Х віку Новосельцев А.П. Хазарское государство и его роль в истории Восточной Европы и Кавказа Шуман Орест. Нечто о каменно-угольной ломке в Бахмутском уезде Екатеринославской губернии Смолій В.Якубова Л. Донеччина і Луганщина_ етнонаціональна ситуація, перспект. та інструменти держ.регулювання Устав Общества вспомоществования нуждающимся ученикам Лисичанской штейгерской школы Брио А. Исследование железной руды из с. Марковки Старобельского уезда Кострица Ю.П. У истоков горнозаводского дела: Очерки истории развития Лисичанского каменноугольного района. ХVІІІ-ХХ в.в Якубова Л. Д. Етнонаціональна історія Донбасу Шахты Горловского района (Наука и техника №35 (336) 31 августа 1929 г.) Філософи Донбасу. Історико-теоретичні нариси Материалы по Донбассу ко второй Всесоюзной топливной конференции Кульчицький С. В. Радянська індустріалізація на Донбасі 1926–1938 Македонский П. Донецкий рудно-угольный кряж и необходимость общего развития частной горной промышленности на юге России Донбас і Крим в економічному, суспільно-політичному та етнокультурному просторі України: історичний досвід, модерні виклики, перспективи Кульчицький С. В. Колективізація сільського господарства на Донбасі: 1928‒1938

Сєвєродонецьк – по-тутешньому Сєвєр – стотисячне місто на лівому березі Сіверського Дінця у ста кілометрах від Луганська.

Раніше він був столицею радянського хімпрому. Після горезвісного з’їзду 2004 року, коли в Льодовому палаці вперше пролунали заклики до відокремлення "Юго-Востока", його назва стала синонімом проросійського сепаратизму.

Та віднедавна місто звикає до нової ролі – адміністративного центру вільної частини Луганщини. Столичний статус і приплив переселенців із окупованих територій може вдихнути нове життя в економіку міста.

З культурою, натомість, не все так просто.

Будівля в центрі Сєвєродонецька. Фото: Світлана Колодій
 

Заводи – робітникам

– Біжи бистро, бо опоздаєш на причастя. Куртку кидай у прихожій, – кричить бабуся своєму онукові. Хлопчик роздягається ще на вулиці й забігає до храму.

У Сєвєродонецьку неділя. До великого церковного комплексу йдуть люди та під’їжджають автомобілі. Рівно о пів на одинадцяту починають бити дзвони.

Цей храм православної церкви Московського патріархату добудували відносно недавно – у 2000 році. Ще один звели раніше, але також за незалежності. До того мешканці міста не мали де молитися: Сєвєродонецьк, як і більшість міст Донбасу, будувався навколо заводів.

– Місто будували для того, щоб робітник вийшов із дому, завів дитину до дитячого садка й пішов на завод, а ввечері забрав назад і пішов додому відпочивати, – розповідає Олексій Ярош, заступник міського голови з питань спорту та молодіжної політики. – Тому вулиці в нас широкі, перпендикулярні.

1934 року, коли почали споруджувати Лисичанський хімічний комбінат, для його працівників збудували селище Лисхімбуд. Згодом воно стало містом, отримало назву Сєвєродонецьк і стало центром хімічної промисловості в Радянському Союзі.

– Нас можна порівнювати з Петербургом, – із гордістю розповідає Ярош. – Тому що Петербург – це місто, і Сєвєродонецьк – місто. А Москва й Київ – це села. І Лисичанськ – село, що обросло багатоповерхівками. А Сєвєродонецьк – місто іншого рівня, іншої ліги.

У старій частині міста – будинки на два-три поверхи з дерев’яними вікнами. Лише подекуди, ніби приклеєні, невпевнено висять балкони, оббиті вагонкою. На будинку, зведеному першим у місті, два написи.

Один, на кам’яній плиті, сповіщає про історичне значення будівлі. Інший – просто на стіні праворуч від парадного входу: одне червоне слово "убежище".

Сєвєродонецьк був під контролем бойовиків із квітня по липень 2014 року. Містяни про цей період згадують спокійно.

– Тут, перед Палацом культури, сепаратисти прийшли й повішали свій прапор, – каже Аріф Багіров, місцевий активіст і засновник громадської організації "Пружина".

Найстаріша будівля Сєвєродонецька. Фото: Світлана Колодій
 

Коли до Сєвєродонецька увійшла українська армія, частина мешканців міста раділа, частина ж сприйняла цей факт та само, як прихід бойовиків – без емоцій. На це натякає й патріотичне ґрафіті, де "Слава Україні" ледь помітно виправлене на "Слава России".

А потім Сєвєродонецьк став адміністративним центром Луганської області. До міста почали масово переїжджати люди з окупованих територій в пошуках роботи, житла та дозвілля. Ціни на нерухомість зросли в кілька разів.

Увечері на зупинці я спостерігаю, як люди уважно вдивляються в оголошення про продаж, оренду й купівлю житла. Хтось замерзлими пальцями відриває папірець із номером телефону, кладе його до кишені й вертається чекати маршрутку або автобус.

Поруч із оголошеннями, писаними від руки, розклеєна реклама прямих автобусних рейсів без пересадок: Ростов, Москва, Краснодар, Сочі, Крим, Анапа, Тула чи Курськ. Поряд реклама "Циркового сказочного шоу".

Одна калина за вікном

До нового обласного центру після визволення зачастили зірки з концертами: спершу благодійними, а згодом і комерційними. Сєвєродонецьк перестав бути робітничим поселенням і кінцем географії. І залишається предметом гордості своїх мешканців.

– Наше місто унікальне на території всього колишнього СРСР. Це найкраще місто. Це було місто номер один у фізкультурі: найбільший тенісний корт, Льодовий палац, тролейбуси – те, чого немає в жодному іншому стотисячному місті, – каже Ярош.

Попри те, що більшість заводів закриті, а їхні будинки культури занепадають, у місті не бракує колективів художньої самодіяльності. Біля входу до Палацу культури, де ми зустрілися з Аріфом, висить розклад занять гуртків іще за 2014-15 роки.

– Стабільність – ознака майстерності, – ніби виправдовується Аріф. У минулому він був спортсменом – займався боксом та дзюдо, тепер зосередився на громадській діяльності, а ще, говорить, працює в сфері ІТ.

Асортимент гуртків в Палаці культури чималий – є з чого вибрати. Тут і народний хор "Казачьи напевы", і народний ансамбль естрадної пісні "Луч", і зразковий ансамбль естрадного танцю "Талісман". Є також колектив акробатичного рок-н-роллу "Мега", театр естрадного шоу Magic, клуб людей елегантного віку "Сузір’я", клуб самодіяльної авторської пісні "Диалог".

Інші гуртки базуються в Палаці культури хіміків, але туди потрапити можна лише з дозволу керівництва.

Соціальний стріт-арт від ініціативи "Скімен" у Сєвєродонецьку. Фото: Світлана Колодій
 

Заняття в усіх колективах, як і колись, безкоштовні. Все для людей. Іще один релікт радянської доби, що зберігся в Сєвєродонецьку – клуби піонерів.

– Ще за Союзу були кімнати піонерів – клуби, розташовані на перших поверхах будинків або в підвалах, – пояснюють у мерії. –  Зараз у них займається більше тисячі дітей. Напрями різні: спорт, хореографія, дошкільна підготовка, фотогуртки, народна творчість. Усе безкоштовно.

Сєвєродонецький Палац культури – будівля гігантська навіть за мірками міста-мільйонника. Свіжий ремонт: фарбовані в рожевий колір стіни, викладена плиткою підлога.

У холі Аріф організував виставку "Труд, изнеможение, успех: корпоративные города Донбасса". Поки я розглядаю фотографії шахтарів, на тлі лунає вже майже народна "Одна калина за вікном" Софії Ротару. Виконують духові й акордеон.

– Ще один концерт для звітності, –  каже Аріф. За півгодини із зали виходять студенти місцевого училища.

За словами Аріфа, культурне життя Сєвєродонецька пожвавилось, коли він став центром області. Після визволення чоловік почав організовувати дискотеки з українським репертуаром, флешмоби на свята, привозити документальні кінопокази, влаштовувати літературні читання. Каже, лише так можна виграти цю війну.

Палац культури хіміків, будівля 1967 року. Фото: Світлана Колодій
 

У планах Аріфа – власний музей сучасного мистецтва, щось на зразок київського PinchukArtCentre.

– Яким ви бачите свій музей?

– Яким я бачу своє місто? – від неправильно розчутого запитання Аріфові очі спалахують. – Своє місто я бачу хабом усієї Луганської області. Хочу, щоб воно було мультикультурним – це фішка міста. Хочу розвивати тут молодь. Сєвєродонецьк міг би стати антиподом Львова, бо Львів на одному кінці України, а ми на іншому.

Театр у підвалі

Біля Палацу культури – афіші Луганського музично-драматичного театру. Нині він на реконструкції, але на вистави все одно можна ходити. Я уважно вивчаю афішу, на якій чоловік зазирає жінці на підборах під коротку червону спідницю: вистава зветься "Звідки беруться діти".

– Треба якось сходити до Шмаля в театр, – каже молодий військовий Дмитро.

– Я був, – відповідає Аріф.

– І як, якісно?

– Дімон, це про зброю можна казати, якісна вона чи ні. А в мистецтва меж якості немає.

"До Шмаля" – це до творчої майстерні "Art&Гарт", де цього вечора мають чекати на Ґодо.

Ні афіш, ні квитків, ні гардеробу, ні навіть трьох дзвінків у цьому театрі немає. Шлях до розташованої в підвалі зали – напівтемрява, круті сходи, облущені стіни, яскраве мерехтіння прожектора та важкий запах. Люди в очікуванні вистави сідають на білі металеві конструкції – декорації до іншої п’єси.

– А це вже зала? – запитує дівчина. Завсідники театру з усмішкою заспокоюють: ні. Хоча відчуття таке, що перформанс уже розпочався.

Раптово двері прочиняються. Виходить сивий худий чоловік у теплому светрі – Олександр Шмаль.

– За дві секунди будемо починати, – чітко каже він. І рівно за дві секунди ми справді потрапляємо до зали.

Обласний драматичний театр на реконструцції. Фото: Світлана Колодій
 

Чотири ряди червоних стільців для глядачів і сцена, застелена чорною тканиною. У її глибині за білим напівпрозорим полотном спинами до залу сидять двоє юнаків – Владімір і Естраґон, персонажі п’єси Беккета "Чекаючи на Ґодо".

У класичній інтерпретації це двоє безхатченків, які чекають на Бога й постійно ведуть діалог. У Шмаля – непотрібні тинейджери в очікуванні надії. На сцені актори майже не розмовляють, а переважно синхронно рухаються й виконують акробатичні трюки.

– У нас нетрадиційне прочитання Ґодо. Безхатченки – це нецікаво, та й як молоді актори можуть зіграти безхатченків? – пояснює Олександр. – Ми вигадали, що це підлітки, яких життя викинуло наступного дня після випускного вечора.

Виставі "Ґодо 2.0" уже тринадцять років: Шмаль поставив її, викладаючи акторську майстерність у Луганському інституті культури і мистецтв. Але там її заборонили показувати – довелося зареєструвати підприємство "Art&Гарт", щоб дати виставі життя.

Олександр Шмаль з колективом Арт&Гарт. Фото: Світлана Колодій
 

Олександр із захватом розповідає про шалену славу, яку мала виставу. Її грали на фестивалях, у театрах Донецька і Харкова. До Києва чи закордон не потрапили, але відеоверсію п’єси бачили в багатьох країнах.

– До нас приїжджали режисери із всесоюзними іменами, щоб подивитися цю виставу!

Проте актори закінчили навчання в університеті, і вистава й театр, створений для неї, припинили існування.

Коли Луганськ окупували, Шмаль переїхав до Львова й почав шукати пристановище для свого мистецтва. Міська влада пропонувала підвали на Площі Ринок, у віддаленому мікрорайоні Сихові, закинутий театр у Стрийському парку. У Львові режисер почувався органічно – можливо, театр міг би існувати там…

– Але я зателефонував до Сєвєродонецька, щоб повернутись сюди, і щоб мені повернули те, що я заслужив.

"Те, що заслужив" – це сєвєродонецький державний театр драми. Олександр створив його, був головним режисером і директором. 2015 року його ліквідували, адже до міста переїхав луганський театр.

Після довгих перемовин режисер приїхав до міста, продав квартиру і отримав ґрант.

– Ці гроші зараз усі тут, у цьому підвалі. Але вони закінчуються, – показує режисер на залу, – тому хочемо вийти на фінансування з бюджету міста.

"Ґодо 2.0" Антон Федоров та Захар Бенько. Фото: Світлана Колодій
 

Окрема молекула

У міській раді на запитання, чи це можливо, один із чиновників усміхається. Мовляв, до цього Шмаль із своїм театром якось існував, от і далі буде.

– Ми займаємося цим. Ми шукаємо для нього варіанти нового приміщення, – лаконічно втручається заступник мера з культури та освіти Сергій Зарецький. І додає: в місті багато інших творчих людей, що потребують грошей

 – Завтра інша людина скаже, що теж дуже талановита і створює театр. Чому ми один профінансували, а інший ні? Колись у нас був організований комунальний театр. Але в нього виросла трупа, потім зросла зарплатня, і це вийшло за рамки можливостей міського бюджету.

"Ґодо 2.0" Антон Федоров та Захар Бенько. Фото: Світлана Колодій
 

Проте Олександр не планує розширювати театр. Для нього головне – робота зі свідомістю актора і глядача:

– Останнім аристократом українського театру мене вже обізвали. А що мені ще потрібно? Цей театр – це втілення ідеї, а не амбіцій. Ідея в тому, щоб якимось чином змінити свідомість людини.

Напередодні Олександр разом із молодим актором Захаром грали п’єсу "Фантазії евтаназії". Під кінець вистави режисер почав імпровізувати, чого юнак не очікував. Олександр із усмішкою зізнається: це було випробування для актора.

– Для мене все зосереджено на акторі. Головне –  що відбувається з ними, – вказує він на акторів, Антона й Захара. Під час "Ґодо 2.0" вони перевдягаються за білим напівпрозорим полотном, створюючи ефект максимальної відвертості. – Роздягаються не для глядача, а для себе. Після перевдягання вони виходять абсолютно іншими людьми.

Крім Владіміра та Естраґона –  Антона й Захара – в театрі є ще Олена і Тетяна, колишні студентки Олександра.

– Антон прийшов за компанію з актором, який урешті-решт тут не залишився. А Захар був зіркою КВН, куди мене покликали в журі. Я його помітив. Нині він працює вже п’яту виставу.

Олександр Шмаль під час однієї з вистав. Фото: Світлана Колодій
 

У день, коли місто вдавало святкування Дня соборності, Антон і Захар грали казку для дітей. Захар на прохання Олександра приносить м’яку іграшку, бере її до рук і декількома словами оживляє.

– Тут ніхто не каже: хлопці, ви витримаєте дві вистави? Тут кажуть: скільки залишилося до наступної вистави? Ви вже змінили декорації? Чудово: маєте сорок хвилин на обід і працюємо, – розповідає Олександр. Він називає свій "Art&Гарт" окремою молекулою в Сєвєродонецьку.

Театр, утім, має постійних глядачів. Небагато, людей із сорок, але Шмаль гордо називає їх новою інтелігенцією, порівнюючи з шістдесятниками.

– Наш глядач абсолютно еклектичний. Тут є бізнесмени, які ніколи в житті не ходили в театр, а з’явилися лише в нас. Є молодь, яка не має негативного луганського досвіду, – каже він. – Думаю, зараз іде нова хвиля формування інтелігенції. Раптом люди зрозуміли, що потрібно трохи свіжого повітря.

Чи є культурне життя в Сєвєродонецьку за межами цього театру? Олександр реагує на це запитання емоційно:

– Нуль! Зеро! Культура обслуговує дати, звітні концерти, й задовольняє забаганки плебсу. Тобто опускається настільки низько, наскільки це можливо.

Опівночі, коли ми роз’їжджаємось, Палац культури в центрі Сєвєродонецька сяє синіми вогнями, підтверджуючи слова режисера.

Вистава від Арт&Гарт. Фото: Світлана Колодій
 

Олеся Біда, спеціально для УП.Культура

Матеріал створено в рамках програми "Код Міста". Це довгострокова програма, що відбувається на перетині інтересів людей культури, аналітиків, бізнесів, а також державних діячів, які займаються розвитком міст.

Проект "Метамісто: Схід" здійснюється у партнерстві з ГО "Урбан куратори", ГО "Конгрес Активістів Культури", архітектурним бюро Formografia, Школою журналістики УКУ, за підтримки проекту "Українська ініціатива зміцнення громад (UCBI)", що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID)