Про проект
В Дружковке открыли выставку, посвященную Василию Стусу Донецкий краеведческий музей может стать «музеем без стен» Первое арт-кафе в Доброполье В Костянтинівці працює виставка присвячена Василю Стусу Как модернизирують библиотеки Мариуполя Костянтинівка: Update міста Тичина і Жадан в одній виставі Как живет еврейская община Мариуполя Как меняеться Покровск Донецькі бійці УПА Квадрокоптери для музеїв Донбасу Як німецький театр розповідає про долі переселенців Як колядує Донбас Олена Стяжкіна про Донбас, мовне питання та сучасну Україну В Северодонецке открылся интерактивный музей, рассказывающий об успешных социальных проектах «Музей открыт на ремонт» — проект обновления музеев Славянска и Лисичанска: первые результаты У Сєвєродонецьку відкрилася фотовиставка про історію міст Донбасу Музей Луганска: создать, чтобы не забыть Нова збірка поетів з Донбасу Дмитро Стус про музеї на Донбасі, декомунізацію та сучасні культурні тенденції В Киеве откроется выставка донецкого художника, вдохновляемого Кастанедой Чим живе культурний Сєвєродонецьк Сергей Жадан в Дружковке Победы побеждённых Як шовковиця врятувала Слов'янськ Культура против войны Румунський арт-табір для дітей із зони АТО Маріуполь і «10 секунд», що його змінили Маріупольський портрет Стіва Джобса Шахтерские истории из Донбасса и Львовщины - что общего? Віртуальний музей Луганська The New Yorker о Жадане: неофициальный бард Донбасса, где все рушится Як оновлюється Словянський краєзнавчий музей Алевтина Кахидзе и "Профилактика оккупации" "Druzhkivka URBAN map" – нова форма спілкування з містянами Мурал-бум у Краматорську Мій Шевченко - Мій Світ: Валерія Таранова Druzhkivka Urban Fest 2016 Druzhkivka Urban Fest 2016: итоги и перспективы Арт-інсталяція "Городяни, які змогли" Майстер-клас з культури мови та Арт-лекції "Життя Василя Стуса як акт творчості" Перша Східноукраїнська книжкова толока Анна Бондаренко: Как в провинциальной библиотеке сделать HUB Заместителя посла королевства Бельгии в Украине очаровала Дружковка Дружківці відкрили нову іпостась Влади Литовченко Масляна в Дружківці Приходьте без запрошення: мистецькі осередки Донбасу LESYA HUB - рік разом Пісні Стуса, Висоцького і Окуджави в Дружківці Донбасс: границы и предел свободы Реальний та уявний Донбас "Новая Дружковка" - самый быстрый "велосипед" в будущее Вулиця Василя Стуса у Краматорську, меморіал Василя Стуса у Донецьку
Тарас Чухліб про козаків на Донбасі Оксана Міхєєва. Місто як поле символічних битв: випадок Донецька Історія українських земель. Донбас Олена Стяжкіна про жінок України в повсякденній окупації 1941-1944 рр. на прикладі Донбасу. Олена Стяжкіна "Міщанка" та "бєздуховний обиватєль": ґендерні аспекти радянської повсякденності" Наталя Кривда та Михайло Фельдман про історичні міфи про Донбас Геннадій Єфіменко: Український Донбас: територія і кордони Геннадий Ефименко о формировании територии Донбаса Ирина Склокина об индустриальном наследии и порождениях советскости Віталій Скипальский про Донбас під час Акту Злуки Минуле у змінних кордонах: як писати історію після конфлікту Оксана Міхєєва Пам’ятник і публічний простір міста (випадок Донецька) Дмитро Снегирьов про історію шахтарських страйків на Донбасі Володимир Семистяга про міфи довкола "Молодої гвардії" Гироаки Куромия о Донбасе в советский период Гіроакі Куромія (лекції) Геннадій Єфіменко: Межі Українського Донбасу Олена Стяжкіна: Автобіографія як самоідентифікація мешканців Донбасу у 20-30 ті роки Володимир Куліков про міста-корпорації Донбасу Кирило Ткаченко про шахтарські страйки 1989-1993 років Андрій Любка та Тарас Лютий про Дикий степ, ментальні, історичні та культурні кордони Історія голосами шахтарів Презентація книги Тіма Джуда In Wartime: Stories from Ukraine Життя для шахти: міста Донбасу 1950-80-их років Сергій Єкельчик про Донбас між війною та революцією Марта Студенна-Скруква про гірничу культуру Донбасу та Сілезії Станіслав Федорчук про трудову еміграцію з Польщі на Донбас у перші роки Другої світової війни. Европейцы и индустриализация Донбасса Наталя Каплун про поселення сербів на Донбасі Віктор Скальський про боротьбу за владу у Луганську у 1917 році Олена Снігова: Постіндустріальна економіка старопромислових регіонів Оксана Міхеєва про декомунізацію Донбасу Оксана Міхеєва про формування ідентичності на Донбасі Павло Подобєд про донбасців в армії УНР
Папакін Г. В. Донбас на "чорній дошці": 1932–1933 Абліцов В. Донбас: європейська Україна чи азійське дикопілля Пиріг Р. Я. Донбас у складі Української гетьманської держави (травень–листопад 1918 року) Донік О. М. З історії індустріального освоєння Донбасу (ХІХ – початок ХХ ст.) Чухлиб Т. Мечом и оралом. Донбасс - древняя земля Украины Схід і Південь України час простір соціум Исторический очерк Луганского литейного завода Лисенко К.И. О возможности водворения содового производства на юге России Нові сторінки історії Донбасу Усачук А.Н. Поиски Старопетровского чугунолитейного завода — первый опыт археологического изучения индустриального объекта в Донбассе Міхеєва О.К. Кримінальна злочинність і боротьба з нею в Донбасі(1919-1929) Пірко В. О., Литвиновська М.В. Соляні промисли Донеччини в XVII - XVIII ст. Подкур Р. Ю. «Великий терор» 1937–1938 рр. на Донбасі Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу Юз та Юзівка Фридгут Т. Політика та революція в Донбасі Ніколаєць Ю. О. Поселенська структура населення Донбасу Wynn Ch. Workers, strikes, and pogromsThe Donbass-Dnepr bend in late imperial Russia 1870-1905 Головко В. Олигархи из города роз. Становление и развитие крупного капитала Донбасса (1991–2014 гг.) Альманах Кальміюс Копыл А.Г. Из истории храмов Бахмута Саєнко І.В. Минуле українського козацтва на Луганщині Подов В.И. Славяносербия: Очерки из истории заселения Донбасса в 18 в. Документы Гірництво й підземні споруди в Україні та Польщі (нариси з історії) Полонська-Василенко Н.Д. Матеріали до історії гірничої промисловості Донбасу Дзюба І. Донецька рана України Пірко В. Заселення і господарське освоєння Степової України в XVI-XVIII ст Подов В.И. Легенды и были Донбасса Шевченко А.В. Основатели Горловки: Краеведческие очерки Фертнер Ф.Р. Донецкая каменноугольная промышленность Мевиус, Аполлон Федорович. Будущность горнозаводского промысла на Юге России Антонов Н.Н. Донецкий бассейн и его промышленность (1922) Арский Р. Донецкий бассейн Подов В. Открытие Донбасса: Исторический очерк. Документы Горлов П. История горно-заводского дела на территории Донецкого кряжа и вблизи Керчи (1696 - 1859 гг.) Святогірський альманах Бабенко В.А. Этнографический очерк народного быта Екатеринославского края Дадашов О.С., Татаринов С.Й. Витоки солевидобутку в Донбасі Ступки и голландская соляная шахта «Петр Великий». Строения и те, кто жил и работал там Pozdravljajoe. Russische wenskaarten rond 1910 Менделеев Д.И. Будущая сила, покоящаяся на берегах Донца. Мировое значение каменного угля и Донецкого бассейна Таскин Е.Н. Каменноугольная промышленность Донецкого бассейна: Условия ее развития и современное положение. 1896 Томилов К.Н. Описание земель войска Донского (Горный журнал 1849 Кн.06 июнь) Черная страна. Сборник об угле (1923) Татаринов С., Тутова О. Нариси історії самоврядування в Бахмуті і повіті у XVIII–XX століттях Заводы и рудники. Календарь-ежегодник «Приднепровье» (1914) Смолій В., Якубова Л. Донеччина і Луганщина: місце в модерному українському національному проекті. Колесник А.В. Средний палеолит Донбасса Татаринов С.Й., Тутова Н.О. Православ'я Бахмутського краю Лепявко С. Великий кордон Європи як фактор становленя козацтва Пірко В.О. Заселення Донеччини у XVI-XVIII ст. Весь Луганск в кармане. Адрес-календарь и справочная книга города и окрестностей на 1912 год Азовське намісництво: нереалізований проект Описи Степової України останньої чверті XVIII – початку XIX століття Донбас 1943–1950 років Відновлення промислової і транспортної інфраструктури Бацак Н.І. Культурно-освітній розвиток грецької громади Північного Приазов’я (ХУІІІ-ХІХ ст.) Подов В. І., Курило В. С. Історія Донбасу Білецька В. Шахтарські пісні Сухоруков В.Д. Историческое описание Земли Войска Донского Маленко, Людмила. Азовське козацьке військо (1828-1866) Лаврів П.І. Історія південно-східної України Татаринов С.Й. Федотов С.А. Етнічна історія північно-східної Донеччини (XVIII - початок ХХ ст.) Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939-1959 рр.) Дедов В.Н. Святогорское имение и его владельцы с конца XVIII до начала ХХ века Історія Горлівки у документах та матеріалах Задніпровський О.І. Хроніка голоду 1946 – 1947 років у Донбасі Донбас в етнополітичному вимірі Сусликов В. Є., Титаренко Д. М. Горлівка в період Великої Вітчизняної війни та перші повоєнні роки (1941–1950) Матеріали до опису округ УСРР Луганська округа Історико-містобудівні дослідження м. Горлівки Расовский Д.А. Половцы, торки, печенеги, берендеи Плетнёва С. А. Кочевники южнорусских степей в эпоху средневековья (IV—XIII века) Марочко B. I. Голодомор 1932–1933 років на Донбасі Плетнева С.А. Очерки хазарской археологии Расовский Д.А. Половцы, торки, печенеги, берендеи Кононов І.Ф. Етнос. Цінності. Комунікація (Донбас в етнокультурних координатах України) Голубовский П. В. Печенеги, торки и половцы до нашествия татар Гендерні дослідження. Донбаські студії Плетнева С.А.От кочевий к городам. Салтово-Маяцкая культура. Реабілітовані історією. Луганська область Флерова В.Е. Образы и сюжеты мифологии Хазарии Донецький Вісник Наукового Товариства ім.Шевченка. Серія Історія Плетнёва С. А. Половцы Філянський М. Короткий путівник Реабілітовані історією. Донецька область Махно Нестор. Спогади Степи Европы в эпоху средневековья (Труды по археологии) Брехуненко В. Козаки на степовому кордоні Європи Брехуненко В. Стосунки українського козацтва з Доном Яруцкий Л. Махно и махновцы Нікольський В.М. Підпілля ОУН(б) у Донбасі Гаркавец А. Codex Cumanicus: Половецкие молитвы, гимны и загадки XIII - XIV веков Куромія Гіроакі Зрозуміти Донбас Покровский П.А. Как живет донецкий шахтер Русов С. Донецкие углекопы Ковальчук В. ОУН в Центральній, Південній та Східній Україні 1941-1950-ті рр Голобуцький В. О. Запорізька Січ в останні часи свого існування. 1734–1775 Діяльність підпілля ОУН на Сході України Смолій В., Кульчицький С., Якубова Л. Донбас і Крим: місце в модерному національному проекті Донбас у 1917-1921 Калинина Т. Проблемы истории Хазарии (по данным восточных источников) Исторические и статистические описания станиц и городов Области Войска Донского Гарустович Г.Н., Иванов В.А. Огузы и печенеги в Евразийских степях Антология Печенеги ( История. География. Этнография) Описание рыболовецких селений и ватаг донских и запорожских казаков в Северном Приазовье 1768 г Сулин И. Материалы к истории заселения Миусскаго (ныне Таганрогскаго) округа Гаркави А. Я. Сказания еврейских писателей о хазарах и Хазарском царстве Лишин, А. Акты, относящиеся к истории Войска Донского Curta F., Kovalev. R. Other Europe in the Middle Ages. Avars, Bulgars, Khazars and Cumans Копыл А.Г. Бахмут, столица Новой Америки Флеров В.С. Города и замки Хазарского каганата. Археологическая реальность Минеральные богатства Донского края Жеребецкий П. И. Живое серебро Донбасса Толочко П.П. Кочевые народы степей и Киевская Русь Репин Н.А. Заводы Донецкого района (Образовательные прогулки по России 1894-1902) Половець В.М. Половці Археологія та давня архітектура Лівобережної України та суміжних територій Рагозин Е. И. Железо и уголь на Юге России (1895) Сурожский П. Край угля и железа Шандра В. С. Донеччина: Адміністративно-територіальний і відомчий поділ (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.) Фомин П.И. Металлопромышленность Украины Михеев В.К. Подонье в составе Хазарского каганата Лутугин Л.И. Донецкий каменноугольный бассейн как источник минерального топлива Очерк месторождений полезных ископаемых в Европейской части России и на Урале Колода В. В., Горбаненко С. А. Сельское хозяйство носителей салтовской культуры в лесостепной зоне Верменич Я. В. Донбас як порубіжний регіон: територіальний вимір Куромія, Гіроакі. Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870—1990-і роки Татаринов С.И., Федяев С.В., Федотов С.А. Археология Бахмутского края Історія міст і сіл Українській РСР: Донецьк, Луганськ Речь Н.Д. Борисяка о развитии горного промысла на юге России Кострица Ю.П. Жемчужина Донбасса Національна книга памяті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні. Луганська область Исторические и статистические заметки о Лисичанской штейгерской школе Хазары: миф и история Янжул І. Виробництво на Україні Культурні цінності Криму і Донбасу в умовах війни та окупації Кульчицький С., Якубова Л. Донеччина і Луганщина у ХVІІ–ХХІ ст. Чухліб Т. Донеччина та Луганщина - козацькі землі України (XVI - XVIII ст.) Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Донецька область Усенко П. Маріуполь. Грецьке забарвлення українського Надазов'я (кінець XVII - початок XX ст.) Шмаков И.А. Каменноугольная промышленность Новороссийского края.1869 Телегiн Д.Я. Днiпро-донецька культура Кримський А.Ю. Історія хазарів з найдавніших часів до Х віку Новосельцев А.П. Хазарское государство и его роль в истории Восточной Европы и Кавказа Шуман Орест. Нечто о каменно-угольной ломке в Бахмутском уезде Екатеринославской губернии Смолій В.Якубова Л. Донеччина і Луганщина_ етнонаціональна ситуація, перспект. та інструменти держ.регулювання Устав Общества вспомоществования нуждающимся ученикам Лисичанской штейгерской школы Брио А. Исследование железной руды из с. Марковки Старобельского уезда Кострица Ю.П. У истоков горнозаводского дела: Очерки истории развития Лисичанского каменноугольного района. ХVІІІ-ХХ в.в Якубова Л. Д. Етнонаціональна історія Донбасу Шахты Горловского района (Наука и техника №35 (336) 31 августа 1929 г.) Філософи Донбасу. Історико-теоретичні нариси Материалы по Донбассу ко второй Всесоюзной топливной конференции Кульчицький С. В. Радянська індустріалізація на Донбасі 1926–1938 Македонский П. Донецкий рудно-угольный кряж и необходимость общего развития частной горной промышленности на юге России Донбас і Крим в економічному, суспільно-політичному та етнокультурному просторі України: історичний досвід, модерні виклики, перспективи Кульчицький С. В. Колективізація сільського господарства на Донбасі: 1928‒1938

Олена Стяжкіна про Донбас, мовне питання та сучасну Україну

Цей художній твір пронизаний донецьким сьогоденням – війною та життям різних людей у окупації. Тих, хто прийняв її та сприймає як здобуток, засіб самоствердження, та інших – тих, які не зрадили собі та батьківщині. Питання складне: чи зможе людина вбити колишнього друга та за що саме?

Творча зустріч з Оленою Стяжкіною відбулась у місцевому волонтерському центрі "Новий Маріуполь" Розмова вийшла далеко за межі теми книжки. Йшлося і про мовне питання, і про стратегію розбудови держави, і, власне, про головне: що таке окупація? Яка вона зараз на Донбасі і чи відрізняється від подій Другої світової війни, чи є на Донбасі партизанський рух і чи можна вибачити колабораціоністів?

Олена – донеччанка. Після школи поступила у Донецький нацуніверситет, де в решті решт отримала ступень доктора наук і викладає до сьогодні, але вже у Вінниці, за сумісництвом. Вона, як і більшість переселенців, виїхала з рідного міста у 2014 році.

Кореспондент Depo.Донбас записав найцікавіше з розповіді історика та письменниці, яка зараз розвиває громадський рух "Деокупація. Повернення. Освіта", а про себе каже: "Мене звуть Лена і Олена".

 

Олено, у квітні 2014 року ви отримали одну з найпрестижніших російських премій у Москві – "Русскую прємию", якою нагороджують російськомовних закордонних письменників. Ваш виступ, коли ви заявили, що "російська мова в Україні не потребує військового захисту", вилився у скандал. Як зараз ви оцінюєте ту подію, що змінилося?

– Я і зараз не знаю, чи вірне це було рішення. Тому що вже тоді треба було відмовлятись від премії та не їхати. З іншого боку, ще була надія, що можна щось сказати комусь. Щось важливе, аби зупинити те, що було вже очевидним.

Там мені було дуже страшно. На відео цього не видно, хоча і можна побачити, бо я читаю текст з листочка, боюсь відірватись, не сказати все, що вже запланувала сказати, загалом – боюсь. Але зараз я думаю, що тоді я боялась менше, бо тоді в мене була місія, і мені треба було сказати за мою Україну. А зараз я як би гола: я говорю про свою книжку, за спиною в мене немає історичних авторитетів, книг та монографій – я не можу сказати із такою посмішкою: "Ха! Ось тут я згодна з Тімоті Снайдером", наприклад. Тут я маю бути згідна із самою собою, або ні, і це дуже нелегко.

 

Професорка з Донецька: Історія російської агресії почалася задовго до 2008 року - фото 1Фото: Depo.Донбас
 

На вашу думку, мовне питання сьогодні існує? Воно болить?

– Я пишу російською і думаю. Є такий філософ, Олексій Панич, він каже, що мовне питання сьогодні треба обходити – потім поговоримо про це, але не сьогодні. Бо, коли ми починаємо говорити про мовне питання, ми пригодовуємо ворога. Бо ми ще не навчились говорити так, щоб не пригодовувати ворога. Воно потребує меншого градусу напруги і меншого градусу біди у суспільстві. Але я не говорю зараз про мовне питання взагалі, я говорю про мовне питання тільки стосовно самої себе.

Отже, я пишу російською мовою, відчуваю одразу дві позиції з цього приводу. З одного боку, я розумію, що наукові тексти чи тексти лекцій, чи публіцистику я пишу українською. Мені це не важко, я це люблю, це – задоволення. Але коли йдеться про прозу, яка є художньою, то мені не вистачає тих слів, які я б мала чути з дитинства, в яких би я б мала вирости. І я розумію, що російська, все-таки, і тепер та мова, якою я плачу.

З іншого боку, моя друга позиція означає, що я пишу мовою ворога. І, коли я хочу вирівняти ці дві позиції, я говорю собі так: "Чи є російська їхньою мовою? Є така собі австрійсько-німецька. То чи є привід віддавати російському Кремлю, принаймні, російсько-українську?" Бо абсолютно очевидно, чи я так себе заспокоюю, що україно-російська – вона ж не така! Ми говоримо: "Я скучаю за тобой". І всі люди, які в душі москалі, кажуть: "Та нет, это не правильный предлог управления, надо скучать "по" – "скучаю по тебе". Але україно-російською – "я скучаю за тобой". Тільки так я про це думаю.

В мене немає рішення. Після перемоги ми ще поговоримо про це і подумаємо.

 

Яка ваша книга – "Мовою Бога"?

– Всі письменники марнославні, всім хочеться, щоб у книжки була щаслива доля, щоб були читачі, наклади, люди навколо знали. Навіть якщо в цієї книжки буде така щаслива доля, і якщо ця книжка буде єдина з такою щасливою долею, я не хотіла б написати її знову. Тому, якщо ви візьметесь її читати, коли у вас буде відчай або депресія, або на душі буде погано – тоді її читати не треба. Це погане чтиво для такого настрою.

У доброму її також не треба читати. Це отруя для доброго настрою. У нормальному можна спробувати. Це книга для читання у нормі. Тому так.

І ще: у цій книзі написано, що в ній немає одинадцяти останніх сторінок. І це правда. Видавці сказали, що для книжки вони критично не важливі, вона завершується на високій трагічній ноті, а, якщо її так продовжити, то це додає жіночності і небувалості. Один з видавців сказав так: "Вони також недостовірні, як "Новий завіт". Мені це сподобалося".

 

Про що ця книга?

– Це історія про двох людей, які опинились в окупації. Один з них не хоче бути окупованим, не хоче жити під ворогом. Інший знайшов в тому спосіб створити нову кар’єру. Оскільки той, що не хоче бути окупований, у мирний час, вочевидь, був людиною з силою, а той, що хотів створити собі нове життя, був слабкий за певних обставин, рівень його ненависті до головного героя був таким, що зашкалював, тож він прийшов його вбити.

Власне, це історія про те, чи вбили вони один одного. А одинадцять сторінок – це післямова така, що ще було після.

Насправді це побутова історія. Ми – ті, хто бачили окупацію – знаємо, що це побутове. Що людина, з яким ти спілкувався, ріс, випивав, в якісь момент стає таким уособленням зла. І він насолоджується тим, що сталося. Насолоджується тим, що ти тепер у його владі, ти тепер – порожне місце. Що він має, як йому здається, над тобою владу. А от чи маємо ми над собою владу в ситуації окупації? Які ми, коли не хочемо бути розтоптаними? Чи питали себе ті, хто знає, що таке окупація, чи було в них бажання вбити ворога? Це питання виявилося дуже нелегким на відповідь.

Як можна чинити опір? З якого моменту ти починаєш його чинити, чому саме ти це робиш?

 

Чи є прототипи героїв з Донецька?

– Мій головний герой – ассірієць. Насправді я в житті знала лише одного ассірійця, це був мій студент. Але важливо було показати, що була історія імперії, яка спробувала бути великою через знищення інших і взагалі зникла. Щоб він був уламком тієї імперії і пережив її карму зараз.

А другого героя всі бачили, кожний його знає. Вони такі однакові вийшли в цій окупації. Вони так легко стали частиною цієї окупаційної влади, ніби вдягли однакову форму цієї зради, так однаково всі розмовляють, поводять себе, бризкають слиною, брешуть, так однаково незначні...

 

Ви пригадуєте Донецький університет до окупаційних часів? Багато з того, що зараз відбувається, зароджувалось і в ньому, коли викладачі висловлювали відверто імперську та протиукраїнську позицію…

– То минуле, в якому ми були… Багато з колегами говорили про те, що війна дає можливість виробити власну відповідальність. За ті свої підлості та компроміси, за які зараз треба розплачуватися. І війна дає можливість ясності, можливість задати правильні запитання. І я думаю, що історія російської агресії та підготовка до неї почалась не у 2008 році. Тоді мені здавалось, що в цьому нічого страшного. Мені це не було цікаво. Здавалось, що це міські божевільні, що, мовляв, буває. В решті решт, люди мають право помилятися.

Тепер я дую на воду. Тепер я головний конспіролог України. Тепер я бачу заколот, невипадковість у всьому. Тепер у будь-якій деталі я бачу можливість розлому, розриву, нападу. У всьому!

Я завжди буду платити цю ціну неготовності зрозуміти, що саме так готується війна, вторгнення. Це ціна, яку кожний має нести за собою, момент індивідуальної провини.

 

Але ж є багато донеччан, які не відчувають цієї провини?

– Коли ми говоримо про окуповані території, про окупованих людей, важливо розуміти, особливо для цієї війни, з якого моменту починається окупація. Тому що багато з тих, хто виїхав, прийняли таку дуже стигматичну, патріотичну позицію. Ми поїхали, ми молодці, а ті, хто залишились – вони там усі однакові негідники! Тому що у травні 2014 року вже була окупація. Правда? У квітні вже була! Вони зривали прапори, а ми не віддали своє життя за них… Нам просто більше пощастило, що вистачило сил зробити це з собою. Але це не скасовує момент співучасті.

 

Як ви думаєте, чи є у Донецьку зараз спротив?

– Так, є! Я не думаю, я знаю. Звичайно, зараз навіть під присягою назвати імена та явки – це дурість, підлість відносно до них, їхньої безпеки, їхнього життя. Але я горда тим, що знаю цих людей, що в них є ці сили.

І знаєте – це я вже, як історик – ми Другу світову війну вивчали по радянських підручниках. Навіть якщо вивчали її з 1991 року, все одне по радянських. Як наслідок, ми уявляємо собі картину окупації в такому трикутнику: жертви, герої та зрадники. Герої – партизани. І далі у нас таке в голові: "Всі, як один, стали на захист…" Насправді історичні документи, які є у архівах, які не закриті, показують, що, незаважючи на те, що Сталін спробував створити на окупованих територіях підпільні обкоми – були спеціальні люди, їм навіть виписували гроші, щоб вони створювали партизанські загони – вони ховались в комишах. Вони не хотіли. І, власне, партизанський рух почався десь за рік. І цей рух взагалі не був прокомуністичним. Це була неможливість жити під окупантом. Ось це було головне.

 

Професорка з Донецька: Історія російської агресії почалася задовго до 2008 року - фото 2Фото: Depo.Донбас

 

Чому так довго йшли до цього розуміння?

– Тому що, по-перше – шок, жахливий. По-друге, "а що робити". Братись за зброю, чи що? І цей момент – "свій–чужий". Всі, хто знає окупацію, знають про це. Пам’ятаєте, як ми одразу замовкли відносно друзів, сусідив, родичів? Ми замовкли. Тому що ми дуже боялися почути, що ці люди зрадили. Добридень, бік зла! Цей момент – знайти своїх, зрозуміти, що вони свої, що вони не зрядять і будуть своїми, прикриють тобі спину. Так точно прожили наші прадіди той рік у пошуках своїх. Коли знайшли – зрозуміли, що робити.

Клеїти листівки – це великий подвиг. Написати на стіні – великий подвиг. Це те, з чого починається спротив.

Потім радянська влада присвоїла це партизанство, оголосила, що це вона створювала. Насправді, все було, як зараз. Після шоку, афекту, пошуку своїх, прийняття рішення про боротьбу. Це теж треба зрозуміти – "Будемо!" Лише після цього починається спротив.

 

Сприйняття української Незалежності для вас завжди було однаковим, чи війна внесла корективи?

– Коли Україна здобула, повернула Незалежність, про це взагалі не думалось. Про це треба думати. Я – не думала. Але в мене є виправдання – я була дуже юна дівчина, і мені було треба думати про інше.

Україна – це свобода. Про це мають знати діти. І в перший раз я так відчутно озлилася на федерацію, коли був конфлікт з Тузлою. Для мене це означало, що йдеться навіть не про територію. Це хтось намагається відірвати моє повітря, мою свободу, те, що є моїм. Потім - діти, батьки, робота, і знову ці думки не є ключовими. А вже коли, ось це, що там в Кремлі сидить, отримало дозвіл від того, що там теж сидить, на агресію проти України, тоді з мене ніби шкіру зняли. Стало абсолютно очевидно: це – моя країна, це – агресор, і це абсолютно неприйнятно.

З того моменту у мене проблема: я не можу дихати. В цій темі я не можу дихати, аж до перемоги. Дишу нібито, а ось так, щоб з полегшенням, не виходить.

 

Україна відбулась насправді? Чи все ще попереду?

– Зараз Україна переживає часи, у яких її сьогодення, можливо, більше, ніж її минуле. В будь-якому випадку, у цей час її минуле і сьогодення зрівнялися. Це дуже великий час, у якому символи сьогодення можуть визначати майбутнє України на тисячоріччя.

Хто ми сьогодні? Як були вчора, так і сьогодні – українці. Питання в тому, чи ми будуємо політичну націю, чи національний проект. І ця тема, як і мова – не зараз. Дуже важливо з цим визначитись. Але оскільки ми не вміємо про це розмовляти без "ножа у спині", без того, щоб вивести це на "Зараз вб’ю!", то вона дуже гаряча. Просто її треба зафіксувати, що вона є і потребує вирішення. Без вирішення цієї проблеми ми знову потрапимо у пастку Кремля. Треба чітко зрозуміти: ми будуємо політичну націю, або націю зразка ХІХ сторіччя.

 

Якщо говорити про перемогу та про повернення, чи можна виправдати людей, що зараз підтримують окупантів?

– Є категорія людей, яка не потребує виправдань, не заслуговує виправдань. Це треба чітко розуміти. Це вбивці. Цю категорію взагалі не можна пробачити.

Але є інші люди. Якщо я собі дозволяю розуміти, що мої погляди потерпають еволюцію, що, можливо, я в якомусь моменті стала чеснішою, визнала помилки, то я повинна дозволити це й іншому. Наприклад, церква. Як тоді бути з апостолом Павлом, який був ворогом християн і раптом почув голос бога? Після цього його життя стало подвигом заради християнства. Його теж не простити?

 

 

Depo.Донбас