Про проект
В Дружковке открыли выставку, посвященную Василию Стусу Донецкий краеведческий музей может стать «музеем без стен» Первое арт-кафе в Доброполье В Костянтинівці працює виставка присвячена Василю Стусу Как модернизирують библиотеки Мариуполя Костянтинівка: Update міста Тичина і Жадан в одній виставі Как живет еврейская община Мариуполя Как меняеться Покровск Донецькі бійці УПА Квадрокоптери для музеїв Донбасу Як німецький театр розповідає про долі переселенців Як колядує Донбас Олена Стяжкіна про Донбас, мовне питання та сучасну Україну В Северодонецке открылся интерактивный музей, рассказывающий об успешных социальных проектах «Музей открыт на ремонт» — проект обновления музеев Славянска и Лисичанска: первые результаты У Сєвєродонецьку відкрилася фотовиставка про історію міст Донбасу Музей Луганска: создать, чтобы не забыть Нова збірка поетів з Донбасу Дмитро Стус про музеї на Донбасі, декомунізацію та сучасні культурні тенденції В Киеве откроется выставка донецкого художника, вдохновляемого Кастанедой Чим живе культурний Сєвєродонецьк Сергей Жадан в Дружковке Победы побеждённых Як шовковиця врятувала Слов'янськ Культура против войны Румунський арт-табір для дітей із зони АТО Маріуполь і «10 секунд», що його змінили Маріупольський портрет Стіва Джобса Шахтерские истории из Донбасса и Львовщины - что общего? Віртуальний музей Луганська The New Yorker о Жадане: неофициальный бард Донбасса, где все рушится Як оновлюється Словянський краєзнавчий музей Алевтина Кахидзе и "Профилактика оккупации" "Druzhkivka URBAN map" – нова форма спілкування з містянами Мурал-бум у Краматорську Мій Шевченко - Мій Світ: Валерія Таранова Druzhkivka Urban Fest 2016 Druzhkivka Urban Fest 2016: итоги и перспективы Арт-інсталяція "Городяни, які змогли" Майстер-клас з культури мови та Арт-лекції "Життя Василя Стуса як акт творчості" Перша Східноукраїнська книжкова толока Анна Бондаренко: Как в провинциальной библиотеке сделать HUB Заместителя посла королевства Бельгии в Украине очаровала Дружковка Дружківці відкрили нову іпостась Влади Литовченко Масляна в Дружківці Приходьте без запрошення: мистецькі осередки Донбасу LESYA HUB - рік разом Пісні Стуса, Висоцького і Окуджави в Дружківці Донбасс: границы и предел свободы Реальний та уявний Донбас "Новая Дружковка" - самый быстрый "велосипед" в будущее Вулиця Василя Стуса у Краматорську, меморіал Василя Стуса у Донецьку
Тарас Чухліб про козаків на Донбасі Оксана Міхєєва. Місто як поле символічних битв: випадок Донецька Історія українських земель. Донбас Олена Стяжкіна про жінок України в повсякденній окупації 1941-1944 рр. на прикладі Донбасу. Олена Стяжкіна "Міщанка" та "бєздуховний обиватєль": ґендерні аспекти радянської повсякденності" Наталя Кривда та Михайло Фельдман про історичні міфи про Донбас Геннадій Єфіменко: Український Донбас: територія і кордони Геннадий Ефименко о формировании територии Донбаса Ирина Склокина об индустриальном наследии и порождениях советскости Віталій Скипальский про Донбас під час Акту Злуки Минуле у змінних кордонах: як писати історію після конфлікту Оксана Міхєєва Пам’ятник і публічний простір міста (випадок Донецька) Дмитро Снегирьов про історію шахтарських страйків на Донбасі Володимир Семистяга про міфи довкола "Молодої гвардії" Гироаки Куромия о Донбасе в советский период Гіроакі Куромія (лекції) Геннадій Єфіменко: Межі Українського Донбасу Олена Стяжкіна: Автобіографія як самоідентифікація мешканців Донбасу у 20-30 ті роки Володимир Куліков про міста-корпорації Донбасу Кирило Ткаченко про шахтарські страйки 1989-1993 років Андрій Любка та Тарас Лютий про Дикий степ, ментальні, історичні та культурні кордони Історія голосами шахтарів Презентація книги Тіма Джуда In Wartime: Stories from Ukraine Життя для шахти: міста Донбасу 1950-80-их років Сергій Єкельчик про Донбас між війною та революцією Марта Студенна-Скруква про гірничу культуру Донбасу та Сілезії Станіслав Федорчук про трудову еміграцію з Польщі на Донбас у перші роки Другої світової війни. Европейцы и индустриализация Донбасса Наталя Каплун про поселення сербів на Донбасі Віктор Скальський про боротьбу за владу у Луганську у 1917 році Олена Снігова: Постіндустріальна економіка старопромислових регіонів Оксана Міхеєва про декомунізацію Донбасу Оксана Міхеєва про формування ідентичності на Донбасі Павло Подобєд про донбасців в армії УНР
Папакін Г. В. Донбас на "чорній дошці": 1932–1933 Абліцов В. Донбас: європейська Україна чи азійське дикопілля Пиріг Р. Я. Донбас у складі Української гетьманської держави (травень–листопад 1918 року) Донік О. М. З історії індустріального освоєння Донбасу (ХІХ – початок ХХ ст.) Чухлиб Т. Мечом и оралом. Донбасс - древняя земля Украины Схід і Південь України час простір соціум Исторический очерк Луганского литейного завода Лисенко К.И. О возможности водворения содового производства на юге России Нові сторінки історії Донбасу Усачук А.Н. Поиски Старопетровского чугунолитейного завода — первый опыт археологического изучения индустриального объекта в Донбассе Міхеєва О.К. Кримінальна злочинність і боротьба з нею в Донбасі(1919-1929) Пірко В. О., Литвиновська М.В. Соляні промисли Донеччини в XVII - XVIII ст. Подкур Р. Ю. «Великий терор» 1937–1938 рр. на Донбасі Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу Юз та Юзівка Фридгут Т. Політика та революція в Донбасі Ніколаєць Ю. О. Поселенська структура населення Донбасу Wynn Ch. Workers, strikes, and pogromsThe Donbass-Dnepr bend in late imperial Russia 1870-1905 Головко В. Олигархи из города роз. Становление и развитие крупного капитала Донбасса (1991–2014 гг.) Альманах Кальміюс Копыл А.Г. Из истории храмов Бахмута Саєнко І.В. Минуле українського козацтва на Луганщині Подов В.И. Славяносербия: Очерки из истории заселения Донбасса в 18 в. Документы Гірництво й підземні споруди в Україні та Польщі (нариси з історії) Полонська-Василенко Н.Д. Матеріали до історії гірничої промисловості Донбасу Дзюба І. Донецька рана України Пірко В. Заселення і господарське освоєння Степової України в XVI-XVIII ст Подов В.И. Легенды и были Донбасса Шевченко А.В. Основатели Горловки: Краеведческие очерки Фертнер Ф.Р. Донецкая каменноугольная промышленность Мевиус, Аполлон Федорович. Будущность горнозаводского промысла на Юге России Антонов Н.Н. Донецкий бассейн и его промышленность (1922) Арский Р. Донецкий бассейн Подов В. Открытие Донбасса: Исторический очерк. Документы Горлов П. История горно-заводского дела на территории Донецкого кряжа и вблизи Керчи (1696 - 1859 гг.) Святогірський альманах Бабенко В.А. Этнографический очерк народного быта Екатеринославского края Дадашов О.С., Татаринов С.Й. Витоки солевидобутку в Донбасі Ступки и голландская соляная шахта «Петр Великий». Строения и те, кто жил и работал там Pozdravljajoe. Russische wenskaarten rond 1910 Менделеев Д.И. Будущая сила, покоящаяся на берегах Донца. Мировое значение каменного угля и Донецкого бассейна Таскин Е.Н. Каменноугольная промышленность Донецкого бассейна: Условия ее развития и современное положение. 1896 Томилов К.Н. Описание земель войска Донского (Горный журнал 1849 Кн.06 июнь) Черная страна. Сборник об угле (1923) Татаринов С., Тутова О. Нариси історії самоврядування в Бахмуті і повіті у XVIII–XX століттях Заводы и рудники. Календарь-ежегодник «Приднепровье» (1914) Смолій В., Якубова Л. Донеччина і Луганщина: місце в модерному українському національному проекті. Колесник А.В. Средний палеолит Донбасса Татаринов С.Й., Тутова Н.О. Православ'я Бахмутського краю Лепявко С. Великий кордон Європи як фактор становленя козацтва Пірко В.О. Заселення Донеччини у XVI-XVIII ст. Весь Луганск в кармане. Адрес-календарь и справочная книга города и окрестностей на 1912 год Азовське намісництво: нереалізований проект Описи Степової України останньої чверті XVIII – початку XIX століття Донбас 1943–1950 років Відновлення промислової і транспортної інфраструктури Бацак Н.І. Культурно-освітній розвиток грецької громади Північного Приазов’я (ХУІІІ-ХІХ ст.) Подов В. І., Курило В. С. Історія Донбасу Білецька В. Шахтарські пісні Сухоруков В.Д. Историческое описание Земли Войска Донского Маленко, Людмила. Азовське козацьке військо (1828-1866) Лаврів П.І. Історія південно-східної України Татаринов С.Й. Федотов С.А. Етнічна історія північно-східної Донеччини (XVIII - початок ХХ ст.) Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939-1959 рр.) Дедов В.Н. Святогорское имение и его владельцы с конца XVIII до начала ХХ века Історія Горлівки у документах та матеріалах Задніпровський О.І. Хроніка голоду 1946 – 1947 років у Донбасі Донбас в етнополітичному вимірі Сусликов В. Є., Титаренко Д. М. Горлівка в період Великої Вітчизняної війни та перші повоєнні роки (1941–1950) Матеріали до опису округ УСРР Луганська округа Історико-містобудівні дослідження м. Горлівки Расовский Д.А. Половцы, торки, печенеги, берендеи Плетнёва С. А. Кочевники южнорусских степей в эпоху средневековья (IV—XIII века) Марочко B. I. Голодомор 1932–1933 років на Донбасі Плетнева С.А. Очерки хазарской археологии Расовский Д.А. Половцы, торки, печенеги, берендеи Кононов І.Ф. Етнос. Цінності. Комунікація (Донбас в етнокультурних координатах України) Голубовский П. В. Печенеги, торки и половцы до нашествия татар Гендерні дослідження. Донбаські студії Плетнева С.А.От кочевий к городам. Салтово-Маяцкая культура. Реабілітовані історією. Луганська область Флерова В.Е. Образы и сюжеты мифологии Хазарии Донецький Вісник Наукового Товариства ім.Шевченка. Серія Історія Плетнёва С. А. Половцы Філянський М. Короткий путівник Реабілітовані історією. Донецька область Махно Нестор. Спогади Степи Европы в эпоху средневековья (Труды по археологии) Брехуненко В. Козаки на степовому кордоні Європи Брехуненко В. Стосунки українського козацтва з Доном Яруцкий Л. Махно и махновцы Нікольський В.М. Підпілля ОУН(б) у Донбасі Гаркавец А. Codex Cumanicus: Половецкие молитвы, гимны и загадки XIII - XIV веков Куромія Гіроакі Зрозуміти Донбас Покровский П.А. Как живет донецкий шахтер Русов С. Донецкие углекопы Ковальчук В. ОУН в Центральній, Південній та Східній Україні 1941-1950-ті рр Голобуцький В. О. Запорізька Січ в останні часи свого існування. 1734–1775 Діяльність підпілля ОУН на Сході України Смолій В., Кульчицький С., Якубова Л. Донбас і Крим: місце в модерному національному проекті Донбас у 1917-1921 Калинина Т. Проблемы истории Хазарии (по данным восточных источников) Исторические и статистические описания станиц и городов Области Войска Донского Гарустович Г.Н., Иванов В.А. Огузы и печенеги в Евразийских степях Антология Печенеги ( История. География. Этнография) Описание рыболовецких селений и ватаг донских и запорожских казаков в Северном Приазовье 1768 г Сулин И. Материалы к истории заселения Миусскаго (ныне Таганрогскаго) округа Гаркави А. Я. Сказания еврейских писателей о хазарах и Хазарском царстве Лишин, А. Акты, относящиеся к истории Войска Донского Curta F., Kovalev. R. Other Europe in the Middle Ages. Avars, Bulgars, Khazars and Cumans Копыл А.Г. Бахмут, столица Новой Америки Флеров В.С. Города и замки Хазарского каганата. Археологическая реальность Минеральные богатства Донского края Жеребецкий П. И. Живое серебро Донбасса Толочко П.П. Кочевые народы степей и Киевская Русь Репин Н.А. Заводы Донецкого района (Образовательные прогулки по России 1894-1902) Половець В.М. Половці Археологія та давня архітектура Лівобережної України та суміжних територій Рагозин Е. И. Железо и уголь на Юге России (1895) Сурожский П. Край угля и железа Шандра В. С. Донеччина: Адміністративно-територіальний і відомчий поділ (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.) Фомин П.И. Металлопромышленность Украины Михеев В.К. Подонье в составе Хазарского каганата Лутугин Л.И. Донецкий каменноугольный бассейн как источник минерального топлива Очерк месторождений полезных ископаемых в Европейской части России и на Урале Колода В. В., Горбаненко С. А. Сельское хозяйство носителей салтовской культуры в лесостепной зоне Верменич Я. В. Донбас як порубіжний регіон: територіальний вимір Куромія, Гіроакі. Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870—1990-і роки Татаринов С.И., Федяев С.В., Федотов С.А. Археология Бахмутского края Історія міст і сіл Українській РСР: Донецьк, Луганськ Речь Н.Д. Борисяка о развитии горного промысла на юге России Кострица Ю.П. Жемчужина Донбасса Національна книга памяті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні. Луганська область Исторические и статистические заметки о Лисичанской штейгерской школе Хазары: миф и история Янжул І. Виробництво на Україні Культурні цінності Криму і Донбасу в умовах війни та окупації Кульчицький С., Якубова Л. Донеччина і Луганщина у ХVІІ–ХХІ ст. Чухліб Т. Донеччина та Луганщина - козацькі землі України (XVI - XVIII ст.) Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Донецька область Усенко П. Маріуполь. Грецьке забарвлення українського Надазов'я (кінець XVII - початок XX ст.) Шмаков И.А. Каменноугольная промышленность Новороссийского края.1869 Телегiн Д.Я. Днiпро-донецька культура Кримський А.Ю. Історія хазарів з найдавніших часів до Х віку Новосельцев А.П. Хазарское государство и его роль в истории Восточной Европы и Кавказа Шуман Орест. Нечто о каменно-угольной ломке в Бахмутском уезде Екатеринославской губернии Смолій В.Якубова Л. Донеччина і Луганщина_ етнонаціональна ситуація, перспект. та інструменти держ.регулювання Устав Общества вспомоществования нуждающимся ученикам Лисичанской штейгерской школы Брио А. Исследование железной руды из с. Марковки Старобельского уезда Кострица Ю.П. У истоков горнозаводского дела: Очерки истории развития Лисичанского каменноугольного района. ХVІІІ-ХХ в.в Якубова Л. Д. Етнонаціональна історія Донбасу Шахты Горловского района (Наука и техника №35 (336) 31 августа 1929 г.) Філософи Донбасу. Історико-теоретичні нариси Материалы по Донбассу ко второй Всесоюзной топливной конференции Кульчицький С. В. Радянська індустріалізація на Донбасі 1926–1938 Македонский П. Донецкий рудно-угольный кряж и необходимость общего развития частной горной промышленности на юге России Донбас і Крим в економічному, суспільно-політичному та етнокультурному просторі України: історичний досвід, модерні виклики, перспективи Кульчицький С. В. Колективізація сільського господарства на Донбасі: 1928‒1938

Віталій Скипальский про Донбас під час Акту Злуки

22 січня 1919 року на Софіївській площі в Києві було проголошено Акт злуки Української та Західноукраїнської народних республік. Що відбувалося в січні 1919 року на території сучасних Донецької та Луганської областей, розповідає історик, науковий співробітник Інституту історії України Віталій Скальський.

Сергій Стуканов: Я пропоную почати із 1917 року, коли в Росії почалася Лютнева революція у Петербурзі. Згодом, на початку березня, у Києві було утворено Українську Центральну Раду. Очевидно, що відреагували на це і на Донеччині та Луганщині. Які процеси там можна було спостерігати навесні 2017 року?   

Віталій Скальський: В тому регіоні, який ми зараз називаємо Донбас, відбувалися абсолютно всі ті самі процеси, що і по всій Україні та Російській імперії: загальна демократизація, вибух громадянської активності, утворюються сотні партій та громадських організацій, відбуваються різноманітні ради та мітинги. Це було щось неймовірне, карнавал демократії.

Влітку вже був прийнятий новий виборчий демократичний закон в рамках законодавства Російської імперії, і відбулися місцеві вибори. На Донбасі кілька населених пунктів отримали статус міст і право обирати міського голову, в тому числі Юзівка, теперішній Донецьк. І саме влітку 1917 року Юзівка отримала свого першого міського голову, ним став Семен Ієйте.

Наталя Соколенко: Розкажіть, хто це?

Віталій Скальський: Це був гірничий інженер, він працював в гірничорятувальній службі та був членом російської партії соціалістів-революціонерів. На жаль, багато інформації ми про нього ми не маємо, бракує джерел. За національністю він був або євреєм, або німцем, точно не відомо, але швидше за все, це була людина російської культури.    

 

 

Сергій Стуканов: Ми знаємо, що на початку липня 1917 року відбулася зустріч київського Генерального Секретаріату із Тимчасовим Урядом Росії, на якому якраз Генеральний Секретаріат засвідчив свої претензії на те, щоб контролювати певні території сучасної України. Чи на Донбас так само поширювались ці побажання?

Віталій Скальський: Кожного разу я кажу, що Донбас у 1917 році у такому вигляді, як зараз, не існував, була Катеринославська губернія, східні повіти: Бахмутський і Слов’яносербський, і окремо була Харківська губернія.

Катеринославська губернія — це Дніпропетровська область, до якої належала Юзівка, Луганськ, і невеличка смужка землі належала до області Війська Донського, це той регіон, який трошки пізніше входив до складу Української РСР разом з Таганрогом.

Коли Центральна Рада своїм Третім Універсалом проголосила Українську Народну Республіку 7(20) листопада 1917 року, там чітко і неоднозначно було написано: вся Катеринославська губернія включно з Донецьком і Луганськом є частиною Української Народної Республіки. На півроку раніше, коли відбуваються переговори між Генеральним Секретаріатом і Тимчасовим Урядом в Петрограді, Тимчасовий Уряд виніс інструкцію, у якій йшлось, що повноваження Генерального Секретаріату, тобто автономія України, поширюються на 4,5 губернії, де Катеринославської немає. І в архівах лежить купа листів з Катеринославської губернії з протестами і заявами, що люди хочуть бути у складі України.     

Сергій Стуканов: Але Катеринославська губернія велика. Чи були листи  так само з Бахмута чи Слов’янська?

Віталій Скальський: Так. На той момент це був центр українського життя у тому регіоні.

Там свого часу навесні 1917 року навіть відбувся скандал з жовто-блакитним прапором на міській думі Бахмута. В той час була така практика: якщо етнічна громада відзначає якесь свято, на один день вивішувався її прапор. Наприклад, якщо святкували українці, вивішувався український прапор, якщо польська громада, то польський і так далі. Коли українці зібралися на свої збори, вони вивісили свій прапор і вирішили, оскільки більшість їх громади — українці, і вони хочуть до України, то прапор можна не знімати. Але сторож чи завгосп їхнього приміщення про цю постанову нічого не чув і зняв прапор. На наступний день був великий скандал, українці почали шукати прапор, і ця історія виплеснулась на сторінки центральних видань. Взагалі навколо цього розвивається щось неймовірне.

І в тому ж таки Бахмуті відбулася ще одна сутичка. 1 травня на День міжнародної солідарності ішла колона з червоними прапорами (червоний прапор на той момент ще не був більшовицьким, він був загальнореволюційним), і вийшла ще одна колона з жовто-блакитним прапором. І якісь невідомі особи почали провокувати українців, вимагаючи сховати свій прапор. Подібні речі 1-го травня відбувалися по багатьох містечках.

Наталя Соколенко: А що відомо про тих людей, які писали листи, що хочуть, щоб Катеринославська губернія була у складі України, хто організовував ці марші?

Віталій Скальський: Конкретної біографії цих людей у нас немає. Всі ці люди були свого часу винищені. Але, зазвичай, вважається, що це були селяни, ну і, оскільки вони працювали і на заводах, можна сказати, що вони були і робітниками. Звісно, серед них була і певна категорія інженерів, але не така значна, тому що пролетаріат за своєю суттю не може бути національно орієнтованим, і весь час це все підтримувати. Вони мали трошки інші інтереси та цілі.

Сергій Стуканов: Ця закономірність зберігається і дотепер, чи вона була актуальною лише 100 років тому?

Віталій Скальський: Я думаю, що і дотепер. І не тільки в Україні, а і у всьому світі.

Сергій Стуканов: Далі в Петербурзі відбувся Жовтневий переворот, який більшовики назвали Великою соціалістичною революцією. На Донбасі в той час так само починають активізовуватись більшовики. Вони навіть створюють свою армію і згодом Донбас стає ареною боротьби між червоними і білими. Чи українські активісти на то момент так само мали якісь свої збройні угруповання, чи вони брали в цьому участь, аби установити там владу Української Народної Республіки?

Віталій Скальський: Під час революції правове поле зникло. Відповідно, чи не кожна партія вважала за потрібне створити свій збройний загін. Бувало таке, що армії створювали не партії, а якісь заводи для самооборони та охорони своїх територій. Коли більшовики перемогли, вони, пишучи історію своєї перемоги, всі ці червоногвардійські загони записали на свій рахунок, тому в першій пострадянській літературі дуже поширена думка, що на Донбасі було багато більшовиків. Насправді це була одна із сотень політичних партій там представлених, і принаймні оті результати виборів, про які ми говорили, свідчать про те, що авторитет там мали все-таки есери (соціал-революціонери).   

Сергій Стуканов: Ленін казав, що без Донбасу не може відбутися комуністична Росія, не може бути встановлено і утримано владу більшовиків. З точки зору Леніна, Донбас мав відійти до Російської Радянської Республіки чи Української?

Віталій Скальський: Я не думаю, що Ленін взагалі проводив якісь кордони, для нього було головне — все контролювати. Формальна приналежність до Української чи Російської Радянської Республіки для нього не мала значення.

Ми досить часто перебільшуємо значення Леніна для України. У самого Леніна є лише 1-3 статті, присвячені безпосередньо Україні, і на тому все. Він навіть ні разу не був на території України, крім як проїздом. Напевно, найменше нам треба звертати увагу у цьому випадку на Леніна, але, скажімо, Артем, голова Ради народних комісарів, один із символів Донецько-Криворізької Радянської республіки і сепаратизму, у своєму листі до Леніна пише, що «розкацплювання Донбасу є корисним для нашої справи». Тобто він має на увазі, що потрібна дерусифікація.

Наталя Соколенко: Ви згадали Донецько-Криворізьку республіку. Що там насправді відбувалося і хто був рушійною силою цього проекту?

Віталій Скальський: Звісно, більшовики. Справа в тому, що взагалі якихось підстав для існування цієї республіки немає, окрім певної територіальної єдності підприємств певної галузі, вугільної і металургійної. Коли ще діяла об’єднана соціал-демократична робітнича партія, яка потім роз’єдналась на меншовиків і більшовиків, то більшовики в Катеринославській, Харківській губернських організаціях мали меншість. Тоді вони придумали, що потрібно створити Донецько-Криворізьке партійне міжгубернське об’єднання, де вони становитимуть більшість, бо меншовики туди просто не підуть.Тоді і почалася ця пропаганда, і вони вирішили, що це може дати їм якийсь ефект в тій політичній ситуації, яка була на той час. Тоді якраз наступали німці, і нібито треба було провести якийсь кордон, проголосити незалежність. Таким чином, вони прийшли до того, що треба створити таку республіку.     

Сергій Стуканов: Скільки вона проіснувала?

Віталій Скальський: Кілька місяців. Коли ми говоримо, що Донецько-Криворізька республіка — це держава, то це така сама держава, як «ЛНР» і «ДНР». Так, можливо, вони мають якісь зовнішні ознаки держави: міністрів або народних комісарів, але вони не контролювали своєї території, чітких кордонів не було, і ніхто їх не визнавав.

Сергій Стуканов: Що було наприкінці 1918 року — на початку 1919, коли у Львові у листопаді 1918 року було проголошено ЗУНР, і 22 січня в Івано-Франківську на Софійському майдані було зачитано Акт проголошення Злуки. Що було в цей час на теренах Донеччини та Луганщини?

Віталій Скальський: Україна як незалежна країна, проголошена Четвертим Універсалом, існувала від січня 1918 року. Влітку був режим гетьмана Павла Скоропадського, в то час дуже чітко було контрольовано весь Донбас, скрізь були структури і органи влади, які все контролювали і придушували страйковий рух, більшовиків ловили і засуджували. Тобто держава нормально функціонувала.

Але в листопаді-грудні 1918 року відбулося повстання проти гетьмана Скоропадського, яке організували українські соціалісти, Директорія. Все зруйнувалося, і держава перетворитися на якийсь конгломерат абсолютно самостійних, незалежних ні від кого утворень, які важко назвати державою. Як наслідок, на Донбасі почав діяти загін отамана Каменюки. Це не більшовицький чи якийсь проукраїнський загін. Це такий питомий селянський анархістський рух.  

Сергій Стуканов: Щось на кшталт Махна, який діяв на Запоріжжі.

Віталій Скальський: Так. Вони не ставили собі за мету збудувати незалежну соборну велику Україну, тому що це селяни. Вони навіть не оперували такими поняттями, вони просто хотіли, щоб над ними не було пана, і земля була їхньою. Вони з однаковою силою били як гетьманців, так і більшовиків, особливо більшовиків, тому що ті їм добряче насолили. Соціальною основою цих загонів були відносно потужні селянські господарства. Вони просто знайшли собі отамана, міцного чоловіка з села, який наводить порядок, принаймні в межах їх села та волості.    

Сергій Стуканов: Таким чином, ми можемо ще з 1917 року простежити певну тяглість людей до України, в тому числі тих, хто обстоював українські інтереси на Донбасі, так? Що відбувається вже в 1919 році?

Віталій Скальський: Проголошується Акт Злуки. Але сам Акт важливий нам не стільки як факт того, що дійсно країна тоді об’єдналася, це важливо нам як символ. Це важливо і для тогочасного суспільства, бо люди нарешті почали діяти, нарешті всі опинилися в одній державі.

І для нашого покоління — це є символом того, що вони змогли при тих умовах, що зможемо і ми.  

Наталя Соколенко: Що ви думаєте про те, як політичні лідери ЗУНР наважилися віддати свою владу?

Віталій Скальський: Насправді для галичан це об’єднання було дуже важливим. Навіть не так для наддніпрянців, як для галичан. Тому що зі Львова Київ виглядав столицею, центром українського життя, і вони вважали це приєднанням до великої України. А з точки зору киянина, Галичина була одним із регіонів. Тому якоїсь особливої уваги саме до Галичини не було.

Крім того, у самій Галичині ще був свій внутрішній клопіт, не тільки поляки чи угорці, а і внутрішні москвофіли, яких Росія дуже підтримувала під час Першої світової війни.

Наталя Соколенко: А чи була там дискусія серед українських діячів та політиків: виходити з ініціативою об’єднання ЗУНР з УНР чи ні?

Віталій Скальський: Дискусії не було, це було одностайне рішення. Це була мрія поколінь.

Сергій Стуканов: Ви сказали про надзвичайно велику символічну вагу цього Акту. Але, я так розумію, що тоді, в 1917-20 роках, подібного символічного об’єднання із, скажімо, Донбасом не було? Чи не було потреби, бо вони і так, до певної міри, належали, принаймні юридично, до УНР?  

Віталій Скальський: Очевидно, що не було потреби таких актів. Подібні акти про злуку ще були ухвалені на Буковині і Закарпатті. Треба розуміти, що Західна Україна — це була інша держава, там був державний кордон. І щоб з Києва доїхати до Чернівців, треба було пройти митницю і паспортний контроль, а щоб заїхати в Юзівку чи Луганськ з Києва, нічого цього не було потрібно.   

Сергій Стуканов: Відповідно, ми можемо говорити, що Акт про об’єднання між УНР і ЗУНР, попри те, що, фактично, частина Донеччини і Луганщини на той момент не контролювалася УНР, — це Акт про об’єднання цілої України, і Донбасу в тому числі? Тому що подеколи спекулюють на тому, що, мовляв, Донбас тоді не брав в тому участі.      

Віталій Скальський: Насправді він брав участь і дуже активну. І навіть серед членів Центральної Ради теж були вихідці з Донбасу, наприклад, Федір Малашко.

Наталя Соколенко: Тобто вони були делеговані у виборчий спосіб?

Віталій Скальський: Так, це було ще навесні 1917 року. Звісно, це не були повноцінні вибори, це як громадська організація на свій з’їзд в Києві відправляє свого делегата.

 

Слухати

 

 

Наталя Соколенко, Сергій Стуканов, Віталій Скипальський

Громадське Радіо