Про проект

Стус Live

Спецпроект

1984 рік у житті Василя Стуса "Розповім Тобі своє дитинство…" Еротика Василя Стуса "П'ятого березня я прибув на Колиму..." "В разі подальшого порушення режиму будуть судити..." "Вони пили, і мені в кімнаті один із них навіть помочився в чайник..." Коли "мовчанка є злочином" Вулиця Василя Стуса у Краматорську "Ідеологічні помилки" Івана Дзюби Валерій Марченко: не фанатик, не революціонер, не екстреміст Петро Григоренко – підзахисний Сахарова і Глузмана, захисник «ворогів народу» Світличний і Стус Пам'яті Алли Горської Голобородько: про Стуса і КДБ, Луганщину і Нобеля Винахідник водневої бомби, лауреат Нобелівської премії миру Що можна з прізвищем "Коцюбинська" Шевельов: хто тут "пособник фашистов"? 12 цілей життя донбасівця У Варшаві з'явився сквер імені Стуса Валентина Попелюх про Василя Стуса Стус Дмитро: "Василь Стус: відкрита книга біографії"
Стусове коло Д/ф Василь Стус. Феномен "суток" ТЕЛЬНЮК: Сестри, "Колимські конвалії" Живий голос: Василь Стус. Вчися чекати, друже... Живий голос: Василь Стус. Не побиваюсь за минулим... День независимости. Василий Стус Класики в моді Стуса читають бійці 93-ї OMБр Сестри Тельнюк, "Прощай Україно" (пісня) Валентина Попелюх на тлі сосон Живий голос В.Стуса Фільм Романа Веретельника Галини Стефанової і "Палімпсест" Сергій Проскурня, "Стусове коло" Роман Семисал, "Стусове коло" Сергій Мороз, пісні Марк Токар, "У цьому полі, синьому, як льон…" (СтусLIVE) Олексій Зарахович, Година сучасних авторів (СтусLIVE) Оксана Цимбал, "У цьому полі, синьому, як льон" (СтусLIVE) Маріанна Кіяновська, Година сучасних авторів (СтусLIVE) Валентин Сильвестров, "Два вогні горять..." Новий Театр, "Стус" У цьому полі, синьому, як льон Стус, Литвин, Тихий: повернення в Україну Сергій Проскурня: "Відчуваю в собі силу змінювати"
Василь Стус, «Світання — мов яйця пташині» Любовна лірика Стуса Райнер Марія Рільке, «Сонети до Орфея» (переклав Василь Стус) Стус про два життя Тичини В.Стус: Не можу я без посмішки Івана… "Поступово застановляюся над думками про паразитарність культури..." Переклад віршів Василя Стуса на російську В. Стус: "Не гнівайся, що я такий жорсткий. То вже, мабуть, у генах моїх — бути жорстким" (Лист до дружини) У психіатричці Василь Стус про Володимира Свідзінського: "Творчість — то тільки гримаса індивідуального болю" Василь Стус: "Церква святої Ірини" Артюр Рембо, "Моя циганерія", переклав Василь Стус Переклад віршів Василя Стуса на фінську Василь Стус, "Пам'яті Алли Горської" Усе для школи Переклади Стуса німецькою Переклади на вірменську Розпросторся, душе моя, на чотири татамі... Циганське романсеро Стус В. Зимові дерева Василь Стус. Веселий цвинтар

Чи Бьолль висував Стуса на Нобеля?

Історія стосунків української літератури і Нобелівської премії настільки драматична, що для декого перетворилася у справжній комплекс. Щороку перед врученням найвищої відзнаки в галузі красного письменства українські ЗМІ пишуть про те, чому ми досі  не маємо премії – спекуляції, змови, темні історії… 

Оскільки більшість деталей (про те, хто висував претендентів, хто увійшов у короткий список тощо) нобелівський комітет оприлюднює тільки через півстоліття після конкретного року, інтрига щоразу тільки посилюється. То чи Генріх Бьолль висував Василя Стуса на премію Нобеля?

 

Генріх Бьолль, http://www.personbio.com/

 


Генріх Бьолль (21 грудня 1917 – 16 липня 1985), німецький письменник, автор творів "Де ти був, Адаме?", "Більярд о пів на десяту" тощо – був лауреатом Нобелівської премії 1972 року, що надавало йому право висунути свого кандидата. 

 

Історія з номінуванням Стуса – "Справжній детектив – з убивством наприкінці", – як пише Вахтанг Кіпіані. Він провів ціле розслідування цього епізоду. Для початку зазначає: 

 


Літературні критики – в Україні і поза Україною – визнають, що Стус був найбільш масштабною постаттю в українській поезії другої половини, а може й цілого, ХХ століття.

 

Розглядаючи історію поширення "міфу" у різних ЗМІ, Вахтанг Кіпіані відповідає на питання:


-Чи було висунення українського поета на премію Нобеля?
-Чи має Нобелівський лауреат Генріх Бьолль якийсь стосунок до ініціативи "Міжнародного комітету..."? І так далі.

 

Справа Василя Стуса 1972 року, http://1576.com.ua/projects/stus-live/spravi/80-1972

 


Про всі деталі справи (Що конкретно було зроблено "Міжнародним комітетом для осягнення літературної нагороди Нобеля Василеві Стусові у 1986 році"? Чи "Міжнародний комітет..." підготував переклади творів Василя Стуса на англійську та інші світові мови?...) на сайті Української правди у статті Вахтанга Кіпіані.

 

Отже:



1.Чи було висунення українського поета на премію Нобеля?

 

Відповідь варто почати з опису процедури. Щорічно, до 1 лютого, Нобелівський комітет приймає пропозиції щодо кандидатур від окремих авторитетних осіб, громадських і наукових інституцій тощо. Відтак...

 

Медаль нобелівського лауреата. Фото: libguides.msubillings.edu

 


Впродовж лютого-червня експерти відбирають найгідніших і залишають у списку від 20 до 30 персоналій. І вже серед залишених у списку кандидатур проводиться особливо вимогливий і зважений відбір. Зазвичай копітка відбіркова робота щодо претендентів завершується у вересні, коли імена обранців подають на остаточний розгляд та офіційне затвердження членам Шведської Академії літератури.

 

Академія приймає до розгляду кандидатури лише тих авторів, чиї твори були опубліковані та здобули широке визнання серед читачів і високу оцінку експертів... Академія радше дає перевагу авторам за всю сукупність їх творів, аніж за окрему книгу...Прискіпливо розглядаються не лише художня вартість творів (для цього спеціально перекладених на шведську чи англійську мови), але й інші суттєві обставини, пов'язані з конкретною кандидатурою.

 

Вручення Нобелівської премії Генріху Бьоллю. 1972 рік. Фото: www.nobelprize.org

 


Внутрішні дискусії та результати голосування на всіх стадіях відбору й остаточного прийняття рішення ні в якому разі не розголошуються, попри наполегливі спроби публіцистів, дослідників-нобелістів вивідати бодай найменші відомості. Засідання Нобелівських комітетів не стенографують, імена претендентів, які лишилися без премії, не повідомляють. "Кухня" Нобелівського комітету назавжди залишатиметься для нас закритою. Але, як правило, ініціатори висунення письменників і поетів ведуть свою діяльність дуже публічно. Принаймні, громадяни їхньої країни точно знають, прізвище якого їхнього співвітчизника фігурує в посланнях до Стокгольму.

 


Щоб з'явитися у номінаційних списках Нобеля-85, кампанія з "розкруткою" постаті і книг Стуса мала стартувати не пізніше початку 1985 року, щоб встигнути підготувати бодай кілька листів від тогочасних літературних і суспільних авторитетів світового рівня. У газеті "Америка" за 17 грудня 1985 року (зверніть увагу – це вже три місяці як Стуса немає в живих) подибуємо інформацію, що наприкінці 84-го у Торонто було створено "Міжнародний комітет для осягнення літературної нагороди Нобеля Василеві Стусові в 1986 році".Ця інформація тягне на сенсаційну, адже до сьогодні вважається, що поета-дисидента мали відзначити роком раніше.

 

 Михайло Хейфець також увійшов до складу комітету. Фото: http://www.epochtimes.ru/

 


Хто ж увійшов до складу комітету? Мирослав Іван кардинал Любачівський, тодішній глава Української Греко-Католицької церкви у вигнанні, Юрій Шевельов, професор-емерит Колумбійського університету, Володимир Янів, ректор Українського Вільного університету, Петро Цимбалистий, ректор Українського Католицького університету, Валентин Мороз, відомий дисидент, митці Ганна Черінь, Яр Славутич, Володимир Біляїв, Остап Тарнавський, Леонід Полтава, Михайло Хейфець та інші представники художньої та політичної еміграції.

 


Іноземна складова – професор Сорбонни, американський конгресмен, римо-католицький кардинал та інші авторитетні люди з США, ФРН, Канади, Швеції, Нідерландів, Ізраїлю, Великої Британії, Бельгії, Франції та навіть Пуерто-Ріко. Головою комітету був проголошений доктор Ярослав Рудницький, професор-емерит Університету Манітоба, а секретарями – Оксана Керч з Філадельфії та Світлана Кузьменко з Торонто.

 


Аналіз публікацій з архіву "Смолоскипу" дозволяє зробити висновок, що мотором процесу виступила пані Керч. Письменниця, авторка споминів про Тодося Осьмачку. Її чоловік – Володимир Куліш, син видатного драматурга Миколи Куліша. Загалом, про діяльність комітету вдалося знайти три згадки – це серед кількох тисяч публікацій про Василя Стуса. Окрім, на жаль, наразі неідентифікованої замітки Софії Наумович "Розголос про Василя Стуса" (зберігається в архіві, але не містить назви видання і дати), всі інші написані... Оксаною Керч.

 

Оксана Керч. Фото: esu.com.ua

 


У фондах Музею-архіву українського самвидаву зберігається лист члена "Міжнародного комітету..." Остапа Тарнавського до директора видавництва "Смолоскип" Осипа Зінкевича від 29 серпня 1985 року - (до смерті Стуса залишається один тиждень!):

 


"...Йде тепер акція за те, щоб Стус дістав нагороду Нобеля. Почали цю акцію, правда, не так щасливо, бо її очолює самий академік Ярослав Рудницький, а за ним стоять бандерівці, але – хто б це не робив – акцію треба підтримати. Вони звернулися до мене, щоб я дав своє прізвище до президії і – зрозуміла річ – відмовлятись не можна...".

 


Тут можна зробити припущення – серед причин невисокої ефективності комітету варто розглядати й той факт, що нобелівську ініціативу в діаспорі почали асоціювати з конкретним політичним середовищем, а не як позаполітичний рух інтелектуалів. Так це чи не так? Ця версія потребує окремого дослідження.

 


Здавалося б, головною метою новоствореного громадського, та ще й міжнародного, комітету мала б стати широка рекламно-просвітницька кампанія, скерована на звільнення й можливий виїзд із СРСР "номінанта" Василя Стуса, популяризація його творів.

 

В Українському Вільному Університеті в Мюнхені, було видано першу книжку перекладів Стуса англійською. Фото: Історична правда

 


Для початку, публікації про Нобелівську ініціативу, про склад комітету мали б бути розміщені у кожній з масових газет у країнах українського поселення – "Свободі", "Америці", "Вільній думці", "Шляху перемоги", "Українському слові", "Новому шляхові", "Українській думці" та інших. Чому ці елементарні речі не були зроблені? Це викликає щонайменше подив.

 

2. Чи має Нобелівський лауреат Генріх Бьолль якийсь стосунок до ініціативи "Міжнародного комітету..."?

 

Знайти публікації чи бодай окремі згадки, які б дозволили вирахувати, звідки набула поширення легенда про те, що лауреат Нобелівської премії 1972 року, колишній керівник Міжнародного ПЕН-центру Генріх Бьолль нібито був ініціатором (в іншій інтерпретації – "підтримав") висунення Стуса на найвищу літературну премію, не вдалося. Проте можна витворити асоціативний ряд – Бьолль докладав чимало зусиль для порятунку колег по перу, які потерпали від комунізму у країнах Варшавського пакту, на захист Стуса виступав щонайменше двічі. Чому б йому і не посприяти за "нобелівку"...

 

 Генріх Бьолль та Олександр Солженіцин після вигання останнього з СРСР. 1974 рік. Фото: http://parnasnn.ru/

 


27 грудня 1984 року видатний письменник разом із колегами, німецькими літераторами Зігфрідом Ленцом і Гансом Вернером Ріхтером (стимулював цей процес радянський вигнанець Лев Копєлєв, якому надавала матеріали Анна-Галя Горбач), надіслав телеграму тодішньому генсекові ЦК КПРС Костянтину Черненкові, де йшлося про незадовільний стан здоров'я поета ("...що й так уже був загрозливий, а тепер ще погіршився... набрякають очі, постійно підвищена температура, пухнуть ноги, біль серця і нирок. Це може бути туберкульоза нирок, яку можна лікувати тільки в нормальній лікарні").

 

Звучала і пряма вимога звільнити українського дисидента. На звернення Нобелівського лауреата з Москви не було жодної відповіді. Це Бьолля не здивувало, однак він вважав , що це потрібно робити, аби звернути увагу на певну особу. Можна припустити, що однією з підстав для виникнення міфу стало телефонне інтерв'ю Генріха Бьолля німецькому радіо, датоване 10 січня 1985 року, яке неодноразово передруковувалося у пресі.

 

 Фрагмент реконструкції ділянки особливого режиму колонії ВС 389/36, де пройшли останні дні життя Василя Стуса. Фото: Історична правда

 


Бьолль: "Його так званий злочин полягає в тому, що він пише свої поезії по-українськи, а це інтерпретують як антирадянську діяльність... Стус пише свідомо по-українськи. Це єдиний закид, що мені відомий. Навіть не закид у націоналізмі, що також легко застосовують, а виключно на підставі української творчости, що трактують як антирадянську діяльність".

 

Кореспондентка далі питає письменника – чи більша поінформованість про в'язня "охоронятиме" його перед новими репресіями?

 

Бьолль: "Недавно вийшло дві збірки з поезіями Василя Стуса в гамбурзькому видавництві. Ці публікації здійснено з ініціативи товариства Орієнт-Окцідент. Більша поінформованість про нього допомогла б йому безперечно, бо він справді в дуже важкому становищі, якщо згадати, що він уже 12 років перебував у таборах і на засланні, а після заслання його одразу запроторили знову до табору. Сподіваймося, що якогось дня не прийде вістка, що все було запізно".

 


Нобелівський лауреат Бьолль помер 16 липня 1985 р. у Кьольні – за півтора місяці до загибелі Василя Стуса. В архіві "Смолоскипу" зберігаються скрипти ще кількох передач Радіо "Свобода", де йшла мова про трагічну долю поета. Але відзначимо – у жодній з програм немає згадок про "нобелівську ініціативу" ні Бьолля, ані якихось інших осіб.