Про проект

Стус Live

Спецпроект

1984 рік у житті Василя Стуса "Розповім Тобі своє дитинство…" Еротика Василя Стуса "П'ятого березня я прибув на Колиму..." "В разі подальшого порушення режиму будуть судити..." "Вони пили, і мені в кімнаті один із них навіть помочився в чайник..." Коли "мовчанка є злочином" Вулиця Василя Стуса у Краматорську "Ідеологічні помилки" Івана Дзюби Валерій Марченко: не фанатик, не революціонер, не екстреміст Петро Григоренко – підзахисний Сахарова і Глузмана, захисник «ворогів народу» Світличний і Стус Пам'яті Алли Горської Голобородько: про Стуса і КДБ, Луганщину і Нобеля Винахідник водневої бомби, лауреат Нобелівської премії миру Що можна з прізвищем "Коцюбинська" Шевельов: хто тут "пособник фашистов"? 12 цілей життя донбасівця У Варшаві з'явився сквер імені Стуса Валентина Попелюх про Василя Стуса Стус Дмитро: "Василь Стус: відкрита книга біографії"
Стусове коло Д/ф Василь Стус. Феномен "суток" ТЕЛЬНЮК: Сестри, "Колимські конвалії" Живий голос: Василь Стус. Вчися чекати, друже... Живий голос: Василь Стус. Не побиваюсь за минулим... День независимости. Василий Стус Класики в моді Стуса читають бійці 93-ї OMБр Сестри Тельнюк, "Прощай Україно" (пісня) Валентина Попелюх на тлі сосон Живий голос В.Стуса Фільм Романа Веретельника Галини Стефанової і "Палімпсест" Сергій Проскурня, "Стусове коло" Роман Семисал, "Стусове коло" Сергій Мороз, пісні Марк Токар, "У цьому полі, синьому, як льон…" (СтусLIVE) Олексій Зарахович, Година сучасних авторів (СтусLIVE) Оксана Цимбал, "У цьому полі, синьому, як льон" (СтусLIVE) Маріанна Кіяновська, Година сучасних авторів (СтусLIVE) Валентин Сильвестров, "Два вогні горять..." Новий Театр, "Стус" У цьому полі, синьому, як льон Стус, Литвин, Тихий: повернення в Україну Сергій Проскурня: "Відчуваю в собі силу змінювати"
Василь Стус, «Світання — мов яйця пташині» Любовна лірика Стуса Райнер Марія Рільке, «Сонети до Орфея» (переклав Василь Стус) Стус про два життя Тичини В.Стус: Не можу я без посмішки Івана… "Поступово застановляюся над думками про паразитарність культури..." Переклад віршів Василя Стуса на російську В. Стус: "Не гнівайся, що я такий жорсткий. То вже, мабуть, у генах моїх — бути жорстким" (Лист до дружини) У психіатричці Василь Стус про Володимира Свідзінського: "Творчість — то тільки гримаса індивідуального болю" Василь Стус: "Церква святої Ірини" Артюр Рембо, "Моя циганерія", переклав Василь Стус Переклад віршів Василя Стуса на фінську Василь Стус, "Пам'яті Алли Горської" Усе для школи Переклади Стуса німецькою Переклади на вірменську Розпросторся, душе моя, на чотири татамі... Циганське романсеро Стус В. Зимові дерева Василь Стус. Веселий цвинтар

Голобородько: про Стуса і КДБ, Луганщину і Нобеля

Василь Голобородько – поет, чиє ім'я Василь Стус називав поряд з Рільке. Оксана Забужко вважає Голобородька "найвидатнішим поетом ХХ століття". Відомим в Україні він став тільки за незалежності, а нещодавно велися публічні розмови про можливість висунення Голобородька на Нобелівську премію.

 

rozmova.wordpress.com

 


Після з’яви 1970 року в США (Балтимор) у видавництві "Смолоскип" збірки віршів "Летюче віконце" Голобородько був таврований радянською владою як ворог. Поета відносять до так званої "Київської школи", сформованої у 70-х. Їхній голос був тихим, три Голобородькові книжки зарубали у видавництві на етапі підготовки.


У 1983 році в Югославії вийшла антологія світової поезії з промовистою назвою "Від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька": і справді, його вплив на тодішню поезію був колосальним.


Сьогодні поет живе у передмісті Києва, куди був змушений переїхати у 2014 році з охопленого війною Луганська.

Ми приготували добірку його найцікавіших висловлювань: про Стуса і КДБ, Луганщину і Нобеля, Путіна і комсомол, Андруховча і папуг, а також про лесбійок.

Василь Голобородько, http://irshavaonline.com/
 

 


Луганщина
… Я ж тут народився. Можна сказати, все життя біля хати. В підсвідомість місто ще навіть не ввійшло.


У мене є вірш десь 1964 року, "Золоті глечики груш". У ліричного героя-хлопчика загинув батько, і він сподівається його зустріти. В селі мені казали – а чого ти таке пишеш, що батько загинув, у тебе ж тато живий? На одному семінарі в Луганську поетеса з Алчевська подумала, що я сирота. А я ще й з інтерната приїхав – я там був, бо дуже важко ходити 7 кілометрів до школи. Два роки так походив, а потім пішов в інтернат. Ото ж інтернат, і вірші такі, то та поетеса й подумала, що сирота, навіть морозиво мені купила.


Читав там якось собі у гуртожитку рукописну статтю "Інтернаціоналізм чи русифікація" Івана Дзюби. Коли ж і студент першого курсу Сашко Тесленко попросив почитати. "На!" – кажу. Хтось у нього побачив. От нас обох вигнали з комсомолу і з університету.

rozmova.wordpress.com

 


Я прекрасно знав, що КГБ буде розкручувать і саджати тих, хто листується зі Стусом. І я їх боявся – не так тюрми, як психушки. Бо там же ніхто не допоможе, ніхто.


По суті, я був у руках КГБ, вони могли зробити зі мною що хотіли. Працював тоді на шахті, мав чотиригодинний робочий день, а опісля – в радгоспі електриком із ненормованим днем, нічними викликами тощо. Звільнивши з шахти, мене довго нікуди не брали на роботу. Заявляв мені один кагебіст, мовляв, "у брата хліба проситимеш". Тому листуватися тоді зі Стусом я не міг. Хоча були такі, що йому писали. Але ж невідомо, звідки в них була така сміливість. Бо я таки боявся. А якщо вони не мали страху, то чому? І чому їх не торкнулися репресії?

life.pravda.com.ua

 

Мала вийти 1967 року моя книжка обсягом на один аркуш у касеті. Але її притримали. У Луганськ приїхав кагебіст і каже до мене українською: давай працювати на нас стукачем. Допоможемо з книжкою, а також вступити в сільгоспакадемію. Ну, я не погодився. Тоді мене взяли в армію, книжку з темплану викинули. Хоча вона вже була набрана. Ще одна мала вийти, перший віршик там був "Яблуко добрих вістей". Художник навіть намалював обкладинку – два яблучка. А потім переграли, вирішили видавати Ігоря Калинця. Мою обкладинку віддали йому. Так у нього і вийшла – з тими яблуками. І третя моя книжка теж полетіла, хоч також стояла у темплані.


Був такий критик Леонід Коваленко, він завжди питав – а чого в тебе нема віршів про Донбас, про шахту, ти ж там працюєш? Та я працюю в українській мові, і мені байдуже, чи я в Ростові живу, чи в Луганську, чи в Ріо-де-Жанейро.


Найкраще мені було в часи Перебудови, коли вже у виступах Ґорбачова відчувалася незалежність. І цей комфортний час тривав аж до референдуму й виборів президента. Тоді я відчув, що все знову змінилося. Цими виборами комуністи, які всюди ще залишалися при владі, чітко визначили, скільки патріотичних сил є в країні, й заспокоїлися, бо доти в них був якийсь переляк. Тож до того моменту був найкращий час, а після нього я чітко побачив, як у Луганську все повертається на старе.


Світ абсурдний
, його намагаються унормувати та врегулювати якимись внутрішніми та міждержавними законами. А Кремль і Путін усе це зруйнували і знову занурили в абсурд. Тоді виходить, що Путін справжній постмодерніст, який не має ніяких цінностей?


Колись для мене було втіхою, що мене перекладають за кордоном. Але, зрештою, мене видають там переважно свої, українці, невеликими тиражами – тобто це той самий самвидав. […] Навряд чи мої вірші так вже широко відомі у Європі. Говорити про моє лауреатство було б рано, якщо й не безпідставно. Тому я до цих розмов ставлюся байдуже. А от у Андруховича книжки виходять у поважному німецькому "Зюркампфі"  це інше діло. Йому легко – він мови знає, вивчає їх, кажуть, як папуга.



Існує думка-плітка, що я писав римовані, класичним розміром, а потім приїхав у Київ, познайомився з "Київською школою" і переписав римовані вірші верлібрами. А воно було навпаки. Один випадок, коли вірш написаний верлібром я переробив на класичний. Коротич тоді редагував журнал "Ранок" і одразу надрукував. Таке упередження до верлібрів було.

Був у мене курйозний випадок. Надсилав на редагування рукопис останньої книжки, "Білі кімнатні рослини", Любі Голоті. Вона каже –  я нічого не міняла, одну буковку тільки додала. Ну, думаю, може десь пропустив. Що я, свою збірку буду читати? А Тарас Салига щось там писав про мене і якраз  цитував той вірш, де Люба додавала буковку. Я подивився і думаю – та що ж це таке! Кобзарська мова, яка називається лебійською, раптом стала "лесбійською". Це Люба Голота так осучаснила. Кобзарі – і раптом лесбійська мова. Тому, якщо мені до рук потрапляє моя книжка, то я цю буковку викреслюю.

Видали у Києві том мого вибраного "Ми йдемо". Віддав тут у книгарню два примірники – досі продають. Слухаю оце радіо "Ера", "Бі-бі-сі". А на касетах ставлю "Бітлз", "Дорз", коли й оперу Ендрю Ллойда Вебера "Ісус Христос – суперзірка". Ловлю наші луганські ефемки. Там українською хоч поганенько, але говорять.