Про проект

Стус Live

Спецпроект

1984 рік у житті Василя Стуса "Розповім Тобі своє дитинство…" Еротика Василя Стуса "П'ятого березня я прибув на Колиму..." "В разі подальшого порушення режиму будуть судити..." "Вони пили, і мені в кімнаті один із них навіть помочився в чайник..." Коли "мовчанка є злочином" Вулиця Василя Стуса у Краматорську "Ідеологічні помилки" Івана Дзюби Валерій Марченко: не фанатик, не революціонер, не екстреміст Петро Григоренко – підзахисний Сахарова і Глузмана, захисник «ворогів народу» Світличний і Стус Пам'яті Алли Горської Голобородько: про Стуса і КДБ, Луганщину і Нобеля Винахідник водневої бомби, лауреат Нобелівської премії миру Що можна з прізвищем "Коцюбинська" Шевельов: хто тут "пособник фашистов"? 12 цілей життя донбасівця У Варшаві з'явився сквер імені Стуса Валентина Попелюх про Василя Стуса Стус Дмитро: "Василь Стус: відкрита книга біографії"
Стусове коло Д/ф Василь Стус. Феномен "суток" ТЕЛЬНЮК: Сестри, "Колимські конвалії" Живий голос: Василь Стус. Вчися чекати, друже... Живий голос: Василь Стус. Не побиваюсь за минулим... День независимости. Василий Стус Класики в моді Стуса читають бійці 93-ї OMБр Сестри Тельнюк, "Прощай Україно" (пісня) Валентина Попелюх на тлі сосон Живий голос В.Стуса Фільм Романа Веретельника Галини Стефанової і "Палімпсест" Сергій Проскурня, "Стусове коло" Роман Семисал, "Стусове коло" Сергій Мороз, пісні Марк Токар, "У цьому полі, синьому, як льон…" (СтусLIVE) Олексій Зарахович, Година сучасних авторів (СтусLIVE) Оксана Цимбал, "У цьому полі, синьому, як льон" (СтусLIVE) Маріанна Кіяновська, Година сучасних авторів (СтусLIVE) Валентин Сильвестров, "Два вогні горять..." Новий Театр, "Стус" У цьому полі, синьому, як льон Стус, Литвин, Тихий: повернення в Україну Сергій Проскурня: "Відчуваю в собі силу змінювати"
Василь Стус, «Світання — мов яйця пташині» Любовна лірика Стуса Райнер Марія Рільке, «Сонети до Орфея» (переклав Василь Стус) Стус про два життя Тичини В.Стус: Не можу я без посмішки Івана… "Поступово застановляюся над думками про паразитарність культури..." Переклад віршів Василя Стуса на російську В. Стус: "Не гнівайся, що я такий жорсткий. То вже, мабуть, у генах моїх — бути жорстким" (Лист до дружини) У психіатричці Василь Стус про Володимира Свідзінського: "Творчість — то тільки гримаса індивідуального болю" Василь Стус: "Церква святої Ірини" Артюр Рембо, "Моя циганерія", переклав Василь Стус Переклад віршів Василя Стуса на фінську Василь Стус, "Пам'яті Алли Горської" Усе для школи Переклади Стуса німецькою Переклади на вірменську Розпросторся, душе моя, на чотири татамі... Циганське романсеро Стус В. Зимові дерева Василь Стус. Веселий цвинтар

"Вони пили, і мені в кімнаті один із них навіть помочився в чайник..."

У "Таборовий зошит" Василь Стус записував свої враження і думки, перебуваючи у радянських "виправних закладах" у 80-х.

У цьому записі (№ 3) йдеться про війну з КДБ за листи, нові цькування, а також телеграму про батька

Я сидів за віршами, розв'язавши транспортну проблему (просто довелося зрізати гіпс, який я мав носити ще два місяці). Зрідка ходив на пошту, оскільки для засланця вона перетворилася на півжиття із зустрічами і контактами: пошта єднала нас, засланців, повертала голос Чорновола і Шабатури, Садунайте і Коцюбинської, приносила вісті з закордону.

За листи доводилося витримувати справжню війну з КДБ. Десятки й десятки листів просто зникали. А на мої оскарження відповідали своєрідно: «В Магаданському аеропорту мішок, у якому носять кореспонденцію, дірявий». Довелося кілька разів бити телеграму до Андропова: «Ваша служба краде мої листи». Телеграми відсилали, але користи не було. Хіба шкода: це стало добре видно із щомісячних відвідин міліції (т. зв. реєстрація). Їздити туди треба було за 30 км (с. Гастелло). Чулося, що в повітрі – гроза.

10. II. 78 року, коли я, ледве пересуваючися на ногах, уже працював на шахті, мене викликали до відділу кадрів. Виявилося, налетіли на мене з обшуком. Групу очолював майор Грушецький із України. Обшук був у справі Лук'яненка. Байдуже, що Лук'яненка я не знав, хіба обмінявся з ним одним-двома листами, – в мене вилучили чернетки моїх листів до Гамзатова, Григоренка, деякі листи інших друзів, зошит віршів. Потім три дні допитували в Усть-Омчузі. Свідчень я не дав, хіба висловив обурення.

Тепер цькування зайшло на нове коло. До кімнати підселяли п'яниць (це вони згодом виявилися свідками на новому процесі). Вони пили, і мені в кімнаті один із них навіть помочився в чайник. Коли я протестував, мені казали: «Молчи, а то опять попадешь, где был». Я вимагав відселити їх – це нічого не давало. Я намагався знайти десь кімнату – мені було заборонено це зробити.

Стало відомо, що КДБ, міліція, партком старанно нацьковують проти мене людей. Одному з них, наприклад, запропонували підкласти в мої речі рушницю або ніж, іншому – підпоїти мене. За це обіцяли винагороду – 1500 крб (тобто дві місячні зарплати колимські). А до якого стану? Аби лиш запах був – відповіли йому. Але я цього ще не знав.

Кожного вечора до мене хтось з'являвся – то комсомольський патруль, то міліція. Розмова була недоброзичлива, провокаційна. Особливо докучав капітан Любавін. Довелося просто не реагувати, коли він з'являвся.

І тут дістав я телеграму, що батько при смерті. Але міліція мене не пустила – мені довелося оголосити голодівку на знак протесту. Через тиждень вони таки дозволили, але перед тим протримали цілу ніч у КПЗ – за те, що на дверях кімнати я вчепив оголошення: «Прошу не заважати. Голодівка з вимогою надати змогу поховати батька». Весь час – од Усть-Омчуга до Донецька – мене супроводив загін шпигунів од КДБ. Так було в аеропорту, так було в Донецьку. Поховавши батька, я повернувся до Колими – ніби до в'язниці. Я чув, що кожного дня мене можуть зачинити знову.