Про проект

Стус Live

Спецпроект

1984 рік у житті Василя Стуса "Розповім Тобі своє дитинство…" Еротика Василя Стуса "П'ятого березня я прибув на Колиму..." "В разі подальшого порушення режиму будуть судити..." "Вони пили, і мені в кімнаті один із них навіть помочився в чайник..." Коли "мовчанка є злочином" Вулиця Василя Стуса у Краматорську "Ідеологічні помилки" Івана Дзюби Валерій Марченко: не фанатик, не революціонер, не екстреміст Петро Григоренко – підзахисний Сахарова і Глузмана, захисник «ворогів народу» Світличний і Стус Пам'яті Алли Горської Голобородько: про Стуса і КДБ, Луганщину і Нобеля Винахідник водневої бомби, лауреат Нобелівської премії миру Що можна з прізвищем "Коцюбинська" Шевельов: хто тут "пособник фашистов"? 12 цілей життя донбасівця У Варшаві з'явився сквер імені Стуса Валентина Попелюх про Василя Стуса Стус Дмитро: "Василь Стус: відкрита книга біографії"
Стусове коло Д/ф Василь Стус. Феномен "суток" ТЕЛЬНЮК: Сестри, "Колимські конвалії" Живий голос: Василь Стус. Вчися чекати, друже... Живий голос: Василь Стус. Не побиваюсь за минулим... День независимости. Василий Стус Класики в моді Стуса читають бійці 93-ї OMБр Сестри Тельнюк, "Прощай Україно" (пісня) Валентина Попелюх на тлі сосон Живий голос В.Стуса Фільм Романа Веретельника Галини Стефанової і "Палімпсест" Сергій Проскурня, "Стусове коло" Роман Семисал, "Стусове коло" Сергій Мороз, пісні Марк Токар, "У цьому полі, синьому, як льон…" (СтусLIVE) Олексій Зарахович, Година сучасних авторів (СтусLIVE) Оксана Цимбал, "У цьому полі, синьому, як льон" (СтусLIVE) Маріанна Кіяновська, Година сучасних авторів (СтусLIVE) Валентин Сильвестров, "Два вогні горять..." Новий Театр, "Стус" У цьому полі, синьому, як льон Стус, Литвин, Тихий: повернення в Україну Сергій Проскурня: "Відчуваю в собі силу змінювати"
Василь Стус, «Світання — мов яйця пташині» Любовна лірика Стуса Райнер Марія Рільке, «Сонети до Орфея» (переклав Василь Стус) Стус про два життя Тичини В.Стус: Не можу я без посмішки Івана… "Поступово застановляюся над думками про паразитарність культури..." Переклад віршів Василя Стуса на російську В. Стус: "Не гнівайся, що я такий жорсткий. То вже, мабуть, у генах моїх — бути жорстким" (Лист до дружини) У психіатричці Василь Стус про Володимира Свідзінського: "Творчість — то тільки гримаса індивідуального болю" Василь Стус: "Церква святої Ірини" Артюр Рембо, "Моя циганерія", переклав Василь Стус Переклад віршів Василя Стуса на фінську Василь Стус, "Пам'яті Алли Горської" Усе для школи Переклади Стуса німецькою Переклади на вірменську Розпросторся, душе моя, на чотири татамі... Циганське романсеро Стус В. Зимові дерева Василь Стус. Веселий цвинтар

Валентина Попелюх на тлі сосон

Валентина Попелюх (1938 р. н.)  дружина Василя Стуса

 

Валентина Попелюх на тлі сосон


У книжці "Василь Стус: життя як творчість" про В. Попелюх зазначено: 

"Поет майже не присвячував їй віршів, але всі жіночі образи його поезій та перекладів несуть не­вловиму печать Валиної особистости. Їй, як Евридиці, він звірятиме найпотаємніше, немов дякуючи за те, що того вересневого вечора вона повірила «правді» й лю­бові ще незнайомого виразу очей, віддаючи себе без жодних застережень чи вимог і повсякчас виказуючи готовність розділити з коханим наслідки якого-будь його рішення ".

Ось як пише Василь Стус до дружини у листах:

Валю, деякі знайомі думають, що я в розпачі. Ні. Просто я відчув, що є щось більше за мене, більше за моє уявлення можливого. А за межами можливого немає ні радості, ні розпачу, бо там діє інша система, якої не хочеться називати.
До дружини й сина, вересень 1973.

Ось Ти – засвітала полохкими полисками («я не люблю дисгармоній!»), боючись світлин, екранів – врятована від саморозглядання красуня. Нарцис, що задивлявся у воду, мусів бути потворою, а греки уявили його красенем, що робить їм честь (помилка, вартніша іншої непомильності). Коли б Ти знала, як мені тяжко мучити Тебе високою бідою, небезпечною дуже тим, що її – так заведено думати – хоч і як тяжко нести, а ще тяжче – покинути. Я так не думаю. Антиромантичний романтик, я не люблю облуди чистого страждання і його декору (вчитуйся в Х елегію Рільке!). Бо – Ти це знаєш – ніхто не владен переступати нашого індивідуального храму болю і радити, як годиться страждати.
Кожен страждає по-своєму і борони його, Боже, від думки як він це робить (отрута соціалізації). 

До дружини і сина, 03.01.1974

Валю, люба моя! Прошу дуже, не побивайся за мною. Все буде гаразд, і я ще колись візьму тебе за підборіддя і скажу Вертерові слова: «Така вже моя доля – прикрити тих, кому я мусів би дарувати радість». Скажу, обіцяючи надалі дарувати лише радість усупереч фатумові, не захОдячи з тими, з ким краще не захОдити.
До дружини й сина, 22.01.1974

Щодо моїх прохань, то вони куці (весь покладаюся на Тебе і Твою заклопотану голівку). 
Проте скажу дещо: трохи тютюну, маленькі ножиці аби вуса рівняти, хоч вони не такі ще, як у пана Івана (Світличного), махрового рушника – бодай і старого, коли б лишень пам’ятного, циганську голку і малий клубочок вовняних ниток до штопання, пару білизни теплої, цвіту липового.

До дружини й сина, 08.05.1974

Стояти над безоднею, чуючи легке запаморочення голови – то куди цікавіша для мене творча ситуація, аніж нудитися в звалашеному київському творчому шарварку. І, крім усього, ми, бувши неакторами, не обираємо ситуацій. Ситуації обирають нас, і нам од того ні відхреститися, ні відмолитися, слава Богу.
У кожного своя доля, рідна моя.

До батьків і дружини, 28-30. 07.1974

Знаєш, Валю, Ти снишся мені чимраз рідше. Десь, мабуть, раз на місяць (тоді, коли сідаєш до листа мені). Отож, як писатимеш рідше, то й снитимешся більшими інтервалами….
Як можеш, пиши докладніше. Не думай, що хочу якоїсь патини, ні. Хочу більше фактів, хочу більше чути Твоє життя, життя сина, життя моєї околиці (то правда, що координати Раїного чоловіка змінилися?).

До дружини, 23.12.1974

Пильнуй сина. Зроби так, щоб він знав, за що його батько зазнає нагінок, і не соромився мене, а пишався, може. Ми з Тобою, Валю, вже в історії – тож будьмо гідні місії своєї. Я – як непокірний протестант проти зла, Ти – як жалібниця Ярославна. Тільки не плач і не показуй на людях своєї біди. Тримай голівку свою повище, бо Ти – молодця моя, дорога моя, безсмертна моя. Бо Тобою напоєно десятки моїх віршів, які, дасть Біг, переживуть і нас з Тобою.
До дружини й сина, 14.02.1978

То чи купила Тобі мама фотоапарат? Тьотя Маруся дістала Тобі балалайку. Може, вже і прислала? І що Ти будеш робити з нею? Як клюшка вона злецька. Мухи бити – так само нездала. Може, вивчишся грати «Взяв би я бандуру». То вже було б таки щось.
До сина, лютий 1978

Така Ти вже є: я кличу Тебе до врочистості, а Ти – ховаєшся в прохолодну тінь побуту. Врочистість Твоя – потаємна, Ти її ховаєш у темряві всіх своїх дзеркал. І – спробуй добудь Твоє сяєво сліпне! З Задзеркалля!
До дружини, 02.03. 1979

…Тоді Ти бачитимеш найкращий світ, у Тебе буде найкраща кохана, найкращі друзі. Коли в Тебе буде чисте, безгрішне серце, тоді Тобі легко житиметься в світі – де б Ти не був і які б лиха не зазнавав. Бо будеш, як світлий вогник, чистий промінь, до якого все тягнеться з найчистішими поривами. Бо будеш сам прекрасною людиною – такою, як Твоя мама, як бабуся Їлинка. Не гріши, синку. Це – перше правило. І, може, єдине. Ні перед ким – ні перед людьми (байдуже – добрими чи злими), ні перед деревом, ні перед птахою. І тоді будеш, як Бог. 
До сина, 10.10.1982

Якесь таке відчуття в мене, що ми вже ніколи не побачимося. Може, це тому, що усі побачення забирають, може, поетична містика. Але я вже бесідую з Вами наче з духами. І це не тільки Вас стосується, а й Валі і Дмитра. Цікаво, як воно вийде насправді.
До рідних, 12.09.1983