Про проект

Стус Live

Спецпроект

1984 рік у житті Василя Стуса "Розповім Тобі своє дитинство…" Еротика Василя Стуса "П'ятого березня я прибув на Колиму..." "В разі подальшого порушення режиму будуть судити..." "Вони пили, і мені в кімнаті один із них навіть помочився в чайник..." Коли "мовчанка є злочином" Вулиця Василя Стуса у Краматорську "Ідеологічні помилки" Івана Дзюби Валерій Марченко: не фанатик, не революціонер, не екстреміст Петро Григоренко – підзахисний Сахарова і Глузмана, захисник «ворогів народу» Світличний і Стус Пам'яті Алли Горської Голобородько: про Стуса і КДБ, Луганщину і Нобеля Винахідник водневої бомби, лауреат Нобелівської премії миру Що можна з прізвищем "Коцюбинська" Шевельов: хто тут "пособник фашистов"? 12 цілей життя донбасівця У Варшаві з'явився сквер імені Стуса Валентина Попелюх про Василя Стуса Стус Дмитро: "Василь Стус: відкрита книга біографії"
Стусове коло Д/ф Василь Стус. Феномен "суток" ТЕЛЬНЮК: Сестри, "Колимські конвалії" Живий голос: Василь Стус. Вчися чекати, друже... Живий голос: Василь Стус. Не побиваюсь за минулим... День независимости. Василий Стус Класики в моді Стуса читають бійці 93-ї OMБр Сестри Тельнюк, "Прощай Україно" (пісня) Валентина Попелюх на тлі сосон Живий голос В.Стуса Фільм Романа Веретельника Галини Стефанової і "Палімпсест" Сергій Проскурня, "Стусове коло" Роман Семисал, "Стусове коло" Сергій Мороз, пісні Марк Токар, "У цьому полі, синьому, як льон…" (СтусLIVE) Олексій Зарахович, Година сучасних авторів (СтусLIVE) Оксана Цимбал, "У цьому полі, синьому, як льон" (СтусLIVE) Маріанна Кіяновська, Година сучасних авторів (СтусLIVE) Валентин Сильвестров, "Два вогні горять..." Новий Театр, "Стус" У цьому полі, синьому, як льон Стус, Литвин, Тихий: повернення в Україну Сергій Проскурня: "Відчуваю в собі силу змінювати"
Василь Стус, «Світання — мов яйця пташині» Любовна лірика Стуса Райнер Марія Рільке, «Сонети до Орфея» (переклав Василь Стус) Стус про два життя Тичини В.Стус: Не можу я без посмішки Івана… "Поступово застановляюся над думками про паразитарність культури..." Переклад віршів Василя Стуса на російську В. Стус: "Не гнівайся, що я такий жорсткий. То вже, мабуть, у генах моїх — бути жорстким" (Лист до дружини) У психіатричці Василь Стус про Володимира Свідзінського: "Творчість — то тільки гримаса індивідуального болю" Василь Стус: "Церква святої Ірини" Артюр Рембо, "Моя циганерія", переклав Василь Стус Переклад віршів Василя Стуса на фінську Василь Стус, "Пам'яті Алли Горської" Усе для школи Переклади Стуса німецькою Переклади на вірменську Розпросторся, душе моя, на чотири татамі... Циганське романсеро Стус В. Зимові дерева Василь Стус. Веселий цвинтар

Анатолій Болабольченко: "Кара для таких, як Стус, є насправді повільне фізичне знищення"

Анатолій Болабольченко (5 червня 1932, Тирасполь, Молдова) – український прозаїк. Автор праць «Всеволод Голубович і справа УПСР», «СВУ — суд над переконаннями», «Гнат Хоткевич», «Три долі», «Побратими», «Присмак полину», «Таке життя», «Море без берегів», «Хроніки печерного життя», «Серед людей на самоті…», «Тепло монументів», «На вулицях мого дитинства», «Світло згаслих зірок», «Над сторінками книг», «Мій Пабло Неруда», «На п'єдесталах вічності», «Сергій Єфремов», «Печалі і надії наші», «Не завжди літо», «Як пахла пепінка в саду», «Вибрані поезії й переклади», «Антуан де Сент-Екзюпері і його час», «Еріх Марія Ремарк і його час», «Піфагорова літера», «Вибране»; нарис пам'яті В. Стуса у збірнику «Не відлюби свою тривогу ранню».

Фрагмент спогаду Анатолія Болабольченка "Реквієм по вічно живому"

Бюрократична система за час своєї еволюції створила власну науку володарювання, а поряд з офіційними — неписані закони поведінки. Але, попри всі хитрощі та рекламовану «далекоглядність», вона не змогла збагнути, що усякому «царствію» приходить кінець, що слава і ганьба, як би довго вони не блукали в демагогічних сутінках, знаходять зрештою, тих, кому по праву належать. Шлях цей довгий і важкий, торований людськими долями, але незворотний, як плин часу.

Система рахувалася лише з тими, що вгорі; тих, що знизу, чавила чобітьми, не дбаючи про власне майбутнє, яке здавалося вічним і непохитним. Саме такого висновку доходиш, знайомлячись з документами у так званій «справі» Стуса. Документи ці, приховані від людського загалу, свідчать про те, коли і в який спосіб діяла Система, аби приборкати потяг до правди і волелюбність поета; скорити його дух або вбити. Забігаючи наперед, зауважимо, що фізичні й духовні тортури виявилися марними — поет пішов з життя нескореним. Настане час — і людство напише свій реквієм по вічно живому, а тепер...

Кажуть, що рукописи не горять. Документи ж, на жаль, мають властивість з часом зникати. Їх знищують за збігом терміну зберігання (бо хіба ж можна зберігати вічно те, що ганьбить?) чи з якихось інших підстав, тому й виникла думка оприлюднити принаймні деякі з них і зберегти хоча б у такий спосіб.

Коли Стуса вже було притягнуто до відповідальності за т. зв. антирадянську агітацію і пропаганду, автор наказу, директор інституту М. З. Шамота 15 лютого 1972 року надіслав у слідчі органи КДБ характеристику, де жодним словом не обмовився бодай про неабиякий поетичний хист свого підлеглого — жодної світлої риси! Характеристику зроблено в обскурантистському стилі застійних часів.

Система добре розуміла, що кара для таких, як Стус, є насправді повільне фізичне знищення. Аби врятуватися, потрібна була якась випадковість, не передбачена Системою, або зрада власним ідеалам та прилюдне, тиражоване продажною пресою каяття в неіснуючих гріхах. Це було не для Стуса, а коли так — страшна машина знищення почала набирати оберти...

На Півночі, в архівах УВС зберігається «Особиста справа в’язня» № 80029. Заведено її 13 січня 1972 року, тобто в день затримання В. Стуса. З неї, що йде під грифом «таємно», можна довідатись про деякі деталі вже перших днів перебування Стуса в ув’язненні, у слідчому ізоляторі КДБ. У цій справі зазначається, що вже з перших днів перебування за мурами Стус стає «порушником режиму»: «намагався (!) співати в камері», «писав заяви, щоб йому дали можливість користуватися книгами з власної бібліотеки». При отриманні передачі від дружини 9 червня 1972 року — «замість підпису, вчинив напис: «Враг народа В. Стус». Одним словом — «вів себе обурливо». Вже на той час за подібні «порушення» 14 червня 1972 року він був позбавлений права купувати додатково харчування і отримувати передачі.

У листопаді його етапують у виправні колонії суворого режиму Дубравського управління ВТУ Мордовської АРСР.

Таку людину, як В. Стус, зламати було неможливо. Тортури, попри усі сподівання Системи, лише загострили в ньому реакцію на кривду, яка відійшла від латентних форм і набула характеру відкритої і безкомпромісної боротьби. Цей процес був поступовим, але незворотним, що знайшло відображення не лише в спогадах його товаришів, але й в офіційних документах, численних характеристиках, в тому числі «закритих», внутрішніх. Наведемо фрагменти з деяких. Перша т. зв. «річна» внутрішня характеристика від 30 грудня 1973 року: «...Полон злобы в адрес администрации, судебных органов и по отношению политики КПСС. В адрес этих органов высказывает клеветнические измышления, как например: его эксплуатируют, а деньги забирают для откорма работников КГБ, ИТК-3 и т. д. Поддерживает антисоветски настроенных осужденных и сионистов. Сам объявлял несколько голодовок от одних до пяти суток. В индивидуальном трудовом соревновании участвовать отказывается. В работе самодеятельных организаций участия не принимает... Проводимые политико-массовые мероприятия посещает нерегулярно. Вину свою не признает. Считает себя жертвой репрессий Советского государства над советской интеллигенцией. Постоянно высказывает недовольство исправительно-трудовой политикой в СССР».

У лютому адміністрація сумнозвісної колонії ЖХ-385/3 в особі майора Александрова та ще й начальника установи Бойкова знову характеризує Стуса: «С прибытием в ИТУ ЖХ-385/3 определен работать мотористом на пошиве рукавиц. Данную специальность освоил быстро и с января 1973 года стал ежемесячно выполнять нормы выработки на 102—111 % до июня 1973 года. С августа ухудшил свое отношение к труду... Участвовать в трудовом соревновании отказывается, производственные собрания часто не посещал. На Все-союзный воскресник 22 апреля 1973 года не вышел. Трудовое соревнование считает никчемным делом. Требования внутреннего распорядка и режима постоянно нарушал — в мае месяце 1973 года сорвал со всей одежды пришитые ему ранее нагрудные знаки и отказывался носить их до июля 1973 года. За данное нарушение подвергался наказаниям: объявлен выговор, лишался очередного свидания, запрещалось ему покупать продукты питания в ларьке на один месяц и водворялся в ШИЗО на семь суток... В обращении с работниками ИТУ, контролерами по надзору вел себя высокомерно, дерзко, не скрывал своей ненависти к ним... Работников администрации называл садистами, якобы они его эксплуатируют, забирают деньги из его заработка для откорма работников КГБ и администрации. За неявку по вызову на беседу в комнату контролеров ему 28 декабря 1973 года объявлен выговор. 11 января 1974 года переведен на содержание в помещение ка-мерного типа за самовольное выступление перед строем осужденных на вечерней проверке с клеветнической речью на исправительно-трудовую политику по поводу смерти в больнице осужденного Клеманскиса. Проводимые политико-массовые мероприятия посещал нерегулярно, но когда на них присутствовал, то старался задавать провокационные вопросы, сопровождая их личными комментариями, переходящими в попытку обосновать их своими антисоветсткими взглядами. Вместо выданной одежды лагерного образца, носил подобранную, выброшенную другими осужденными спецодежду.

Участвовал в трех голодовках: 20 мая 1973 года объявлял трехдневную голодовку по поводу недовольства содержанием осужденных в ИТУ... С 4 по 6 сентября 1973 года голодал в связи с годовщиной его осуждения и в знак протеста против исправительно-трудовой политики СССР, якобы по поводу репрессий над советской интеллигенцией. С 5 по 10 декабря 1973 года голодал в связи с годовщиной «Декларации прав человека» и якобы попранием этих прав в СССР. В личных беседах ведет себя высокомерно, дерзко, вину свою не признает, пытается оправдаться методом клеветы на КПСС, Советское государство и исправительно-трудовую политику СССР».

Не потребує особливих пояснень і ця, чергова, характеристика. Добір понять, таких, як: «антисоветские взгляды», «клевета на политику»... і т. п., давно вже втратили свій первісний зміст. Люди добре розуміють, що стояло за цією сталінсько-брежнєвською фразеологією. Сенс відтворення цих характеристик в іншому. Через густі ідеологічні та специфічно тюремні нашарування просвічує образ принципової, сумлінної людини, яка не кориться, не гнеться і навіть в тих умовах відстоює право бути вільною та неприниженою...

ЧИТАТИ ВЕСЬ СПОГАД