Про проект

Стус Live

Спецпроект

1984 рік у житті Василя Стуса "Розповім Тобі своє дитинство…" Еротика Василя Стуса "П'ятого березня я прибув на Колиму..." "В разі подальшого порушення режиму будуть судити..." "Вони пили, і мені в кімнаті один із них навіть помочився в чайник..." Коли "мовчанка є злочином" Вулиця Василя Стуса у Краматорську "Ідеологічні помилки" Івана Дзюби Валерій Марченко: не фанатик, не революціонер, не екстреміст Петро Григоренко – підзахисний Сахарова і Глузмана, захисник «ворогів народу» Світличний і Стус Пам'яті Алли Горської Голобородько: про Стуса і КДБ, Луганщину і Нобеля Винахідник водневої бомби, лауреат Нобелівської премії миру Що можна з прізвищем "Коцюбинська" Шевельов: хто тут "пособник фашистов"? 12 цілей життя донбасівця У Варшаві з'явився сквер імені Стуса Валентина Попелюх про Василя Стуса Стус Дмитро: "Василь Стус: відкрита книга біографії"
Стусове коло Д/ф Василь Стус. Феномен "суток" ТЕЛЬНЮК: Сестри, "Колимські конвалії" Живий голос: Василь Стус. Вчися чекати, друже... Живий голос: Василь Стус. Не побиваюсь за минулим... День независимости. Василий Стус Класики в моді Стуса читають бійці 93-ї OMБр Сестри Тельнюк, "Прощай Україно" (пісня) Валентина Попелюх на тлі сосон Живий голос В.Стуса Фільм Романа Веретельника Галини Стефанової і "Палімпсест" Сергій Проскурня, "Стусове коло" Роман Семисал, "Стусове коло" Сергій Мороз, пісні Марк Токар, "У цьому полі, синьому, як льон…" (СтусLIVE) Олексій Зарахович, Година сучасних авторів (СтусLIVE) Оксана Цимбал, "У цьому полі, синьому, як льон" (СтусLIVE) Маріанна Кіяновська, Година сучасних авторів (СтусLIVE) Валентин Сильвестров, "Два вогні горять..." Новий Театр, "Стус" У цьому полі, синьому, як льон Стус, Литвин, Тихий: повернення в Україну Сергій Проскурня: "Відчуваю в собі силу змінювати"
Василь Стус, «Світання — мов яйця пташині» Любовна лірика Стуса Райнер Марія Рільке, «Сонети до Орфея» (переклав Василь Стус) Стус про два життя Тичини В.Стус: Не можу я без посмішки Івана… "Поступово застановляюся над думками про паразитарність культури..." Переклад віршів Василя Стуса на російську В. Стус: "Не гнівайся, що я такий жорсткий. То вже, мабуть, у генах моїх — бути жорстким" (Лист до дружини) У психіатричці Василь Стус про Володимира Свідзінського: "Творчість — то тільки гримаса індивідуального болю" Василь Стус: "Церква святої Ірини" Артюр Рембо, "Моя циганерія", переклав Василь Стус Переклад віршів Василя Стуса на фінську Василь Стус, "Пам'яті Алли Горської" Усе для школи Переклади Стуса німецькою Переклади на вірменську Розпросторся, душе моя, на чотири татамі... Циганське романсеро Стус В. Зимові дерева Василь Стус. Веселий цвинтар

Іван Калиниченко, "Вирок"

Іван Калиниченко (1938 – 2016), науковий співробітник Інституту колоїдної хімії. Друг Василя Стуса. Жив у Києві.

 

Під час навчання в Інституті загальної та неорганічної хімії мешкав у аспірантському гуртожитку з Василем Стусом.

 

Добре обізнаний з творчістю поета цього періоду.

 

Івана Калениченка було притягнуто як свідка до судового процесу над Василем Сусом 1972 р.

 

Саме він був єдиною людиною, з якою Василь Стус постійно спілкувався між ув’язненнями (під час перебування у Києві в 1979  1980 рр).

 

 

Іван Калиниченко

ВИРОК

 

...Нарешті викликали. Суд закритий: за столом суддя, прокурор, захисник, народні засідателі (дві жінки), якась жінка в залі (попередній свідок), за бар’єром Василь (як з хреста знятий), біля нього солдати, я – за кафедрою. Незабутнє прізвище судді – Дишель, чоловік років під п’ятдесят. Він уточнює мої анкетні дані і просить розповісти, що мені відомо у справі Стуса. Розповідаю – приблизно те, що говорив у КДБ. Розмову, що потім відбулась, зараз передаю якомога точніше.

–             Як Ви ставитесь до переписаного вірша? ("Колеса глухо стукотять".– Ред.)

–             Вірш мені сподобався. Він направлений проти культу особи. Окремі місця вважаю занадто гострими.

–             Всього-на-всього? А хто це, по-вашому, "марксист, расист і людожер"?

–             Мабуть, Берія.

–             Вам хіба не відомо, що Берія розстріляний як ворог народу? Який же він марксист?

–             Якщо Вас не влаштовує Берія, нехай буде Сталін.

–             Скільки Вам років?

–             Я вже говорив, тридцять чотири.

–             Сопляк!.. Сталин – это величайший марксист... Выродок... Вас виховали... Віддячуєте... Навести порядок залізною рукою...

Я багато чув про закриті суди, але на таке не розраховував. Стою і тіпаюсь...

–             Таким, як ви, тільки дай в руки автомат – підете стріляти!

Подивився на Василя, стало соромно за свої образи на суддю. Вирішив не імпровізувати.

–             Не бійтесь, стріляти не буду. А от ви, мені здається, таки пішли б стріляти.

Питаю прокурора, хто тут у них головує. Блюститель законності на суді, скромно опустивши очі, відповідає, що головує суддя.

–             А я думав, що, може, ви. Дуже погано, що головує суддя. Значить, його нікому зупинити? Ви ж бачите, що він ображає свідка, а це порушення закону. Я змушений припинити з ним розмову. Чи є до мене питання в інших членів суду?

Але Дишель не хоче припиняти розмову.

–             Ви ще й ображаєтесь! Як треба буде, я можу висловитись ще краще.

–             В цьому не сумніваюсь, але думаю, що ви все-таки посоромитесь жінок.

–             Я накажу вас заарештувати за відмову давати свідчення.

–             Заарештуйте.

Кліпає очима і переходить до більш дрібних погроз.

–             Ми напишемо в ВАК, і у вас відберуть кандидатський ступінь.

–             Пишіть.

–             Ми винесемо щодо вас окрему ухвалу на роботу.

–             Давайте на цьому і зупинимось: ви мені – окрему ухвалу, а я – скаргу в прокуратуру.

Дишель питає Василя, як він ставиться до сказаного мною про обставини переписування вірша. Василь цього не може пригадати.

Існує інша версія, викладена Селезненком, що нібито Василь сам запропонував нам той вірш. Те, що сказав я, Василь вважає більш імовірним, тому що у мене краща пам’ять, ніж у Селезненка.

Дишель "підчищає протокол": пояснює іншим членам суду, що "марксист, расист і людожер" – це все-таки не Сталін, а Берія. Потім знову звертається до мене.

–             А звідки видно, що цей вірш присвячений минулим подіям, а не сучасним?

–             Ідеться про тридцяті роки, тому що згадуються місця саме тодішніх таборів, а не теперішніх. Вираз "радсоцконцтаборів союз" свідчить про масовий характер репресій. Адже тепер, наскільки я розумію, арешти і суди не стали такими масовими. Чи, може, у вас є інші дані? У вірші вживається слово "вождь" без зазначення прізвища цього вождя. Це було характерним для тих часів по відношенню до Сталіна.

–             А Леніна хіба не називають вождем?

–             Лише разом з прізвищем.

Василь, попросивши дозволу у судді, запитав, чи не пригадую я, щоб він говорив про присвяту цього вірша Зерову. Суддя перебив його: "Не задавайте наводящих вопросов!" Я сказав, що ми з ним на цю тему не говорили, що я сприйняв посвяту вірша репресованим взагалі. (Пізніше Василь пояснив, що він пробував допомогти мені на той випадок, якби до мене і надалі приставали з подібними питаннями).

Дишель досить невиразно зачитує уривок із моїх попередніх свідчень: "Ви тут пишете..." Відповідаю, що згідний із тим, що написано,– вірш має певні недоліки, але не є антирадянським.

Нарешті сказав своє слово і прокурор. Він запитав, чи знайомий я з роботою Стуса "Феномен доби". Від розмов з ними до горла підступала нудота, захотілось розрядитись. Сказав, що саму роботу не читав, хоча її зміст мені відомий із розмов з працівниками КДБ. Запропонував його коротко переказати. Прокурор і суддя відповіли одночасно, що це не потрібно. Василь засміявся, а суддя оголосив перерву в засіданні.

Після перерви Дишель повідомив, що допит свідка за-кінчено. Чи не заперечує Василь, якщо свідка, так би мовити, виставлять.

–             Я вас не розумію.

–             Як це – не розумієте? Він має право залишатись у залі до кінця засідання, але ми маємо вказівку – не затримувати свідків, нехай ідуть працювати.

–             То навіщо ж тоді ви мене питаєте?

Відповіді не було. Я вийшов і розповів про суд знайомим, що мене чекали.

Через кілька днів оголошували вирок. За їхніми законами ця процедура повинна відбутись на відкритому засіданні, навіть якщо суд був закритий. Проте мене спочатку не пропускали. Сказав черговому міліціонерові, що я був свідком у цій справі, суддя обіцяв мені окрему ухвалу і може про це забути, коли не побачить мене в залі. Через деякий час пропустили. Пройшли також С. Тельнюк, Валя та Василеві родичі. Багато знайомих залишились на вулиці.

Вирок прочитав Дишель. Василя звинувачували у виготовленні і розповсюдженні віршів антирадянського змісту, статті "Феномен доби", листів з різних питань до партійного керівництва республіки, у зберіганні книги І. Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?", яка була Дишлем названа пасквілем на національну політику КПРС, в участі у комітеті по захисту репресованих, у розповсюдженні анекдотів про "засновника радянської держави". Антирадянськими були названі біля двадцяти віршів, у тому числі і переписаний мною. Ухвала суду – п’ять років тюрми і три заслання.

У напутньому слові Дишель сказав, що Стус своєю діяльністю займався систематично і на протязі довгого часу, відмовився співробітничати із слідством і не визнав своєї вини, хоча і "зробив до цього перший крок" – погодився, що окремі його твори могли бути використані для нанесення шкоди радянській державі. Це нібито дозволило суду дещо пом’якшити максимально можливу міру покарання. Він додав, що політичні злочини – це особливий вид злочинів, що велике значення має майбутня поведінка в’язня, що наше справедливе і гуманне правосуддя може і скорегувати міру покарання в той чи інший бік.

На Василевому обличчі промайнув вираз розгубленості і незаслуженої образи. Він, майже не відриваючи погляду від Валі, попрощався з усіма присутніми, не звертаючись персонально, і сказав, що ні до кого не має претензій...