Про проект

Стус Live

Спецпроект

1984 рік у житті Василя Стуса "Розповім Тобі своє дитинство…" Еротика Василя Стуса "П'ятого березня я прибув на Колиму..." "В разі подальшого порушення режиму будуть судити..." "Вони пили, і мені в кімнаті один із них навіть помочився в чайник..." Коли "мовчанка є злочином" Вулиця Василя Стуса у Краматорську "Ідеологічні помилки" Івана Дзюби Валерій Марченко: не фанатик, не революціонер, не екстреміст Петро Григоренко – підзахисний Сахарова і Глузмана, захисник «ворогів народу» Світличний і Стус Пам'яті Алли Горської Голобородько: про Стуса і КДБ, Луганщину і Нобеля Винахідник водневої бомби, лауреат Нобелівської премії миру Що можна з прізвищем "Коцюбинська" Шевельов: хто тут "пособник фашистов"? 12 цілей життя донбасівця У Варшаві з'явився сквер імені Стуса Валентина Попелюх про Василя Стуса Стус Дмитро: "Василь Стус: відкрита книга біографії"
Стусове коло Д/ф Василь Стус. Феномен "суток" ТЕЛЬНЮК: Сестри, "Колимські конвалії" Живий голос: Василь Стус. Вчися чекати, друже... Живий голос: Василь Стус. Не побиваюсь за минулим... День независимости. Василий Стус Класики в моді Стуса читають бійці 93-ї OMБр Сестри Тельнюк, "Прощай Україно" (пісня) Валентина Попелюх на тлі сосон Живий голос В.Стуса Фільм Романа Веретельника Галини Стефанової і "Палімпсест" Сергій Проскурня, "Стусове коло" Роман Семисал, "Стусове коло" Сергій Мороз, пісні Марк Токар, "У цьому полі, синьому, як льон…" (СтусLIVE) Олексій Зарахович, Година сучасних авторів (СтусLIVE) Оксана Цимбал, "У цьому полі, синьому, як льон" (СтусLIVE) Маріанна Кіяновська, Година сучасних авторів (СтусLIVE) Валентин Сильвестров, "Два вогні горять..." Новий Театр, "Стус" У цьому полі, синьому, як льон Стус, Литвин, Тихий: повернення в Україну Сергій Проскурня: "Відчуваю в собі силу змінювати"
Василь Стус, «Світання — мов яйця пташині» Любовна лірика Стуса Райнер Марія Рільке, «Сонети до Орфея» (переклав Василь Стус) Стус про два життя Тичини В.Стус: Не можу я без посмішки Івана… "Поступово застановляюся над думками про паразитарність культури..." Переклад віршів Василя Стуса на російську В. Стус: "Не гнівайся, що я такий жорсткий. То вже, мабуть, у генах моїх — бути жорстким" (Лист до дружини) У психіатричці Василь Стус про Володимира Свідзінського: "Творчість — то тільки гримаса індивідуального болю" Василь Стус: "Церква святої Ірини" Артюр Рембо, "Моя циганерія", переклав Василь Стус Переклад віршів Василя Стуса на фінську Василь Стус, "Пам'яті Алли Горської" Усе для школи Переклади Стуса німецькою Переклади на вірменську Розпросторся, душе моя, на чотири татамі... Циганське романсеро Стус В. Зимові дерева Василь Стус. Веселий цвинтар

Василь Стус, "Пам'яті Алли Горської"

У СТУСLIVE – Алла Горська (18 вересня 1929, Ялта – 28 листопада 1970, Васильків) – українська художниця, правозахисниця, діячка-шістдесятниця.

 

 
Алла Горська в Одесі, кін. 1940-х 

 

Аллі Горській Василь Стус присвятив вірша.

 

Пам'яті Алли Горської

Ярій, душе! Ярій, а не ридай.
У білій стужі серце України.
А ти шукай – червону тінь калини,
На чорних водах – тінь її шукай.
Бо – мало нас. Малесенька щопта.
Лише для молитов і сподівання.
Усім нам смерть судилася зарання,
Бо калинова кров – така густа,
Така крута, як кров у наших жилах.
У сивій завірюсі голосінь
Ці грона болю, що падуть в глибінь,
На нас своїм безсмертям окошились.

 

 

Алла Горська походила з родини митців. Батько був активним організатором кіновиробництва, директором Ялтинської кіностудії, потім начальником виробництва тресту «Востокфильм», директором ленінградської кіностудії, і вже після – київської . Мати ж працювала вихователькою у дитячих закладах санаторно-шкільного типу, а у Ленінграді була художником костюмів (це і стало її постійною роботою).

 

Алла Горська під час війни пережила блокаду Ленінграда. З 1946 року навчалася у Київській художній школі імені Шевченка. Вступила на живописний факультет Київського художнього інституту (майстерня Сергія Григор'єва). Працювала у галузі станкового й монументального живопису.

 

Викладала малюнок в Республіканській художній школі, мала художню майстерню в Києві на Печерську.

 

 

Алла Горська, "Мати-Україна"

 

На початку 60-х разом з Василем Стусом, Василем Симоненком, Іваном Світличним тощо стала організаторкою і активним членом Клубу творчої молоді, який зробився центром українського національного життя у Києві.

 

 

Вітраж "Шевченко. Мати"

 

1964 р. разом з О. Заливахою, Л. Семикіною, Г. Севрук, та Г. Зубченко створила в Червоному корпусі Київського університету вітраж «Шевченко. Мати». Робота знищена адміністрацією університету як ідейно ворожа. За це Горська була виключена зі Спілки художників (згодом поновлена).

 

 

Алла Горська, "Автопортрет з сином"

 

Брала участь у протестах проти репресування українських правозахисників і знову була виключена зі Спілки.

 

Євген Сверстюк казав:

 

Горська була однією з перших, хто підписував усі документи проти переслідувань і репресій. Вона писала листи політв’язням, підтримувала їх на засланні, а також зустрічала й допомагала тим, хто повертався з таборів. Вона дуже любила людей і прагнула їм допомогти.

 

Одна з організаторів Клубу творчої молоді «Сучасник» (1959 – 1964). Разом із В. Симоненком і Л. Танюком відкрила місця поховання розстріляних в НКВС на Лук'янівському і Васильківському кладовищах, у Биківні, оприлюднили документи про це (за деякими версіями, саме через це КДБ згодом її і Симоненка знищили).

 

28 листопада 1970 року Аллу Горську вбито у домі свекра у Василькові Київської області. Похорони відбувся 7 грудня 1970 на Міському (Берковецькому) кладовищі в Києві. Акція перетворилася на мітинг протесту. Слідство вирішило, що Горську вбив її свекор з мотивів особистої неприязні (нібито вона не приділяє уваги родині), а потім наклав на себе руки (кинувся під поїзд). Проте багато хто приписує це вбивство КДБ. 

 

Після розпаду СРСР органи прокуратури й безпеки України не оприлюднили жодної інформації про смерть Горської, не зважаючи на вимоги громадськості.

 

Михайлина Коцюбинська казала:

 

Образ Алли незмінно пов’язаний в моїй свідомості з двома враженнями-символами. Перше, це ореол світлий, жмут повітря. Заходячи у приміщення, де була Алла, я відразу, ще не бачачи, відчувала, що вона тут. Спершу якесь знайоме сяйво, чи то від білого волосся, чи від променистої усмішки, потім вона сама.

 

Друге символічне уявлення – калина. Червоний кетяг у її руках, як щось неодмінне, самозрозуміле, як норма. Недаремно несла за труною Василя Симоненка оповитий китайкою жмут калини. Недаремно на його портері Алиної роботи збризки калини, як її авторський підпис. Недаремно у присвяченому Алі вірші Стусу “Червона тінь калини”. Ще одне незмінне відчуття – надійності. Відчуття міцного плеча, на яке можна спертися, незрадної руки, яка завжди підтримає.

 

Я не бачила Аллу мертвою, її ховали в закритій труні. Тепер для мене кожна гілка калини, як часточка її безсмертної душі. Сьогодні десь на літературному вечорі в колишній Центральній Раді, на з’їзді Руху, в урочистій процесії за труною Василя Стуса, на Майдані Незалежності в помаранчеві дні, раптом білий спалах. Я нікому про це не скажу, але знаю, то Алла.